Чи стає наша їжа менш поживною

Чи справді наша їжа стає менш поживною?
Багато людей стверджують, що вміст поживних речовин у їжі постійно зменшується.
Але чи це дійсно так, і чи варто нам хвилюватися?
В дослідженні 2004 (дві тисячі четвертого) року було розглянуто 43 овочеві культури: зміни їхньої харчової цінності між 1950 (тисяча дев'ятсот п'ятдесятим) і 1999 (дев'яносто дев'ятим) роками.
Було виявлено, що середній вміст білків у цих рослинах зменшився приблизно на 6%.
Вміст вітаміну С зменшився на 15% (п'ятнадцять), а вітаміну В2 - на 38% (тридцять вісім відсотків).
Вони також помітили зниження вмісту мінералів, таких як залізо і кальцій.
Навколо цих чисел точаться дебати, тому що, ну.., [?]наскільки добре ми могли виміряти ці значення у 1950 (п'ятдесятих)?
Та все ж існує занепокоєння, що їжа, яку ми їмо сьогодні, може бути менш поживною, ніж, скажімо, ті самі овочі 50 років тому.
Кілька недавніх досліджень також показують аналогічну закономірність.
Якщо ми стаємо свідками "колапсу" поживних речовин, то що його викликає?
Одним з факторів, на який вказують багато людей, є виснаження ґрунтів.
Враховуючи, що рослини беруть поживні речовини з ґрунту, причиною цього виснаження може бути інтенсивне землеробство.
Розгляньмо мікронутрієнти у рослинах: їхній вміст знижується.
Однак фермери завжди піклувалися про свої ґрунти за допомогою добрив, аби забезпечити рослини необхідними поживними речовинами, що робить цей аргумент менш переконливим.
Ми досі виводимо великі рослини, які не росли б так добре, якби в ґрунті не було потрібних поживних речовин.
То чому ж кількість поживних речовин в рослинах зменшується?
Одна з можливих відповідей пов'язана із селекцією.
Якщо ви подивитеся, наприклад, на сучасну кукурудзу, то ледве зможете впізнати її предка - дику кукурудзу, з якої вона була виведена.
По суті, від появи сільського господарства ми створюємо нові сорти для підвищення врожайності, стійкості до шкідників і змін клімату.
Загалом же, нам вдалося досягти успіху: рослини і їхні плоди тепер більші і ростуть швидше.
Але чи є вони поживнішими?
Можливо, ми випадково в процесі селекції зменшили поживність наших продуктів для досягнення інших цілей.
Важко правильно оцінити, наскільки важливим фактором є селекція, оскільки ми не можемо легко порівняти наші овочі й фрукти з тими ж овочами й фруктами сто або тисячу років тому.
Отже, нам потрібно щось іще, аби визначити, чи дійсно селекція спричиняє це зменшення поживності.
І якщо це не вона, то що тоді?
Можна спробувати дослідити рослину, яке не була задіяна в селекційному процесі.
І де ж знайти таку рослину?
Тут нам на допомогу приходять бур’яни.
У Північній Америці росте дика квітка під назвою золотушник.
Вона є важливим джерелом білка для бджіл.
Але не для людей.
Таким чином, золотушник лишився диким, недоторканим з точки зору селекції.
Але звідки нам знати, яким був золотушник 100 чи 200 років тому?
У Смітсонівському інституті зберігаються сотні зразків золотушника, з 1842 (тисяча вісімсот сорок другого) року.
Узявши також зразки 2014 (дві тисячі чотирнадцятого) року, вчені змогли порівняти сучасний золотушник з екземплярами віком понад 100 років.
І результати були приголомшливими.
Виявилося, що за цей період вміст білка в пилку золотушника зменшилася на 30%.
Якщо це не селекційне розведення, то що спричинило зменшення поживності золотушника за останні 150 років?
Одна досить цікава ідея полягала в тому, що важливу роль тут міг зіграти вуглекислий газ.
[Старе відео]: Тут в перерізі ми бачимо, як повітря з молекулами CO₂ потрапляє в рослину і проникає у кожну її живу клітину.
CO₂ можна уявляти як своєрідну їжу для рослин.
Саме завдяки вуглецю рослини можуть рости.
За останні кілька століть концентрація CO₂ в атмосфері значно зросла: з приблизно 280 (двохсот вісімдесяти) до понад 400 (чотирьохсот) частин на мільйон сьогодні.
Це може здаватися крихітною кількістю.
Але якщо сприймати цей газ як "їжу" для рослин, то йдеться про зростання майже на 50%.
І ми можемо бачити наслідки з космосу.
Це називається озелененням планети.
Вчені відстежували вплив CO₂ на рослини за допомогою експериментального методу "FACE", тобто збагачення повітря вуглекислим газом.
В цих експериментах вчені підвищували концентрацію вуглекислого газу в зонах вирощування рослинних культур.
Було виявлено, що пшениця, ячмінь, рис і картопля ростуть швидше в атмосфері збагаченій газом CO₂.
Але ось у чому річ.
Вони не обов’язково стають поживнішими, у них просто зросла кількість вуглеводів.
В Японії та Китаї були проведені інші дослідження: вчені прокачували CO₂ крізь посіви рису, щоб імітувати його концентрацію, яка очікується через 50 років.
У середньому вміст білків упав на 10 відсотків, заліза - на 8 відсотків, і цинку - на 5 відсотків.
Проте нижча концентрація нутрієнтів не обов’язково корелює зі зменшенням вмісту поживних речовин у рослині.
Це називається ефектом розбавлення.
То що все це означає для нас?
За оцінками, до 2050 (дві тисячі п'ятдесятого) року сто п’ятдесят мільйонів людей у ​​країнах, що розвиваються, можуть страждати від білкової недостатності через падіння вмісту білків у основних продуктах харчування.
То що, нам усім потрібно приймати вітаміни й харчові добавки?
Ні. Принаймні, поки що ні.
Тому, що це падіння достатньо мале, щоб ми й надалі могли отримувати все необхідне зі збалансованою дієтою на основі фруктів та овочів.
Але підвищення концентрації CO₂ і ефект розбавлення можуть погіршити ситуацію з епідемією ожиріння.
Міркування тут такі: ми почуваємося наповненими, ситими, коли споживаємо певну кількість білка.
І якщо вміст білків падатиме, то нам доведеться більше їсти: більше вуглеводів і більше жирів, щоб наїстися.
А це може зробити нас товстішими.
Хоча ця гіпотеза не є консенсусною, все очевиднішим стає те, що зміни в атмосфері, зокрема підвищення концентрації CO₂, змінює їжу, яку ми їмо.