Бактерія, яка зробила можливим життя на Землі

Ціанобактерії (лат. Cyanobacteria) (від грец. κυανοs — «блакитний» і βακτήριον — «паличка») — тип бактерій, що отримують необхідну енергію через фотосинтез.

Привіт, це МінітЕрз.
Три мільярди років тому Земля була безжиттєвою.
Повітря не містило кисню, але було багато оксиду вуглецю.
Океани були гарячими й містили сполуки азоту і фосфору.
І водним бактеріям - ціанобактеріям - це подобалося!
Ці бактерії згодом стануть нашими ворогами, але людей тоді ще не існувало.
Насправді ціанобактерії зробили наше існування взагалі можливим, але повернімося до реального життя на Землі.
Крім того, що ціанобактерії були стійкими до високих температур, вони утворювали тонкі мати, які добре поглинали світло та поживні речовини на кшталт азоту і фосфору і синтезували токсини, щоб отруїти своїх конкурентів.
І на одному з етапів еволюції вони з'ясували як поєднати діоксид вуглецю та воду, щоб отримати поживний цукор.
Цей процес називається фотосинтезом.
Але під час фотосинтезу також виділявся кисень, який був отруйним для організмів, що еволюціонували в безкисневих умовах, а це майже все тогочасне життя на Землі, включно з більшістю самих цих ціанобактерій.
Але з часом уцілілі ціанобактерії еволюціонували, щоб не лише виживати в присутності кисню, а й використовувати його в оберненому до фотосинтезу процесі, який ми називаємо аеробним диханням.
Це допомогло ціанобактеріям вижити та, фактично, бути домінуючими істотами в океанах Землі ще мільярд років.
Зрештою, коли Земля почала охолоджуватися і запаси поживних речовин вичерпалися, деякі водорості, добре пристосовані до таких умов, запозичили собі метаболічні секрети ціанобактерій.
Водорості виграли конкурентну боротьбу в ціанобактерій, завершивши еру їх домінування у земних океанах на наступний мільярд років.
За цей час відбувалася еволюція складніших форм життя, у тому числі істот, які дихали киснем.
Люди також входять до числа таких істот і зараз ми займаємо центральне місце у боротьбі з ціанобактеріями.
Але людський прогрес знову створює сприятливі умови для ціанобактерій.
Ми насичуємо повітря діоксидом вуглецю, який через парниковий ефект нагріває атмосферу та океани, що сприяє розмноженню ціанобактерій.
Ба більше, через те, що ми надмірно удобрюємо оброблювані землі, дощ змиває багато цих добрив у річки й океани, забезпечуючи велику кількість поживних речовин для ціанобактерій, які не бачили подібного впродовж мільярдів років.
І це погано для нас, тому що ці теплолюбні мікроби знову утворюють бактеріальні мати, які виділяють токсини, які своєю чергою не лише погано впливають на водорості, а й шкодять тваринам і, зокрема, людям.
А оскільки ціанобактерії живуть недовго і вмирають у великих кількостях, плаваючі мертві мати слугують їжею для організмів-редуцентів, які дихають киснем, що призводить до зменшення вмісту кисню у воді, вбиваючи рибу, креветок, комах та рослини, іноді на величезних ділянках.
Щоб стримати розмноження ціанобактерій, нам потрібно припинити розігрівання планети, та вести сільське господарство так, щоб поживні речовини не потрапляли у водні шляхи.
Доки ми цього не зробимо, маленькі істоти, які наситили атмосферу киснем, продовжуватимуть руйнувати ці екосистеми.
І вмираючи вони переведуть наші озера та океани на темний бік.