Коротка історія канібалізму
Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.
Європейці 15-го століття вважали, що натрапили на чудодійні ліки – лікарський засіб для лікування епілепсії, кровотеч, гематом, нудоти й практично будь-яких інших хвороб чи симптомів.
Цей коричневий порошок розчиняли в напоях, роблячи таким чином бальзами, або вживали у чистому вигляді.
Ця речовина, відома під назвою "мумія", виготовлялася шляхом подрібнення муміфікованого людського тіла.
Слово "канібал" датується періодом подорожей Христофора Колумба.
Насправді можливо саме Колумб його і використав уперше.
Зійшовши на берег острова Гваделупа, Колумб у своїх перших повідомленнях королеві Іспанії описував корінне населення як "дружнє і миролюбне", згадавши при цьому чутки про племена під назвою "каріби", які влаштовували жорстокі набіги, а потім готували й з’їдали захоплених бранців.
У відповідь королева Ізабелла видала дозвіл на піймання і поневолення будь-кого, хто вживає у їжу частини людського тіла.
Після того, як мешканці острова не змогли принести Колумбу золота, він почав називати карібами всіх, хто чинив опір його розграбункам і викраденням людей.
Якимось чином слово "каріб" перетворилося на "каніб", а потім і на "канібал".
Спочатку колонізатори цим словом принизливо таврували корінні народи.
Але згодом воно почало застосовуватися до будь-кого, хто їв людську плоть.
Тож, цей термін виник з твердження, яке не було засновано на переконливих доказах.
Проте, сам канібалізм має реальну і набагато складнішу історію.
Він набув різних форм.
Іноді, як у випадку з мумією, в їжу не вживали впізнаванні частини людського тіла.
Причини канібальських практик теж варіювалися.
В різних культурах у різні періоди часу існують свідчення використання канібалізму задля виживання, коли люди під час голоду, облоги, чи невдалої експедиції були змушені обирати між поїданням тіл померлих і власною смертю від голоду.
Але це також було досить поширеним явищем і для культур, для яких вживання у їжу частин людського тіла вважалося чимось звичним.
Через помилкові інтерпретації, як у випадку з Колумбом, важко стверджувати, наскільки поширеним був культурний канібалізм.
Проте, існують окремі приклади, коли людоїдські практики в межах певної культури сприймалися як щось цілком звичайне.
Прикладом може бути лікувальний канібалізм у Європі часів Колумба.
Починаючи з 15-го століття попит на речовину мумія зростає.
Спершу, вивезені з Єгипту мумії підтримували загальну захопленість цією речовиною.
Але, незабаром, попит виріс настільки, що задовольняти його лише за рахунок забальзамованих єгипетських тіл, стало неможливо.
Тож, шахраї почали викрадати трупи з європейських кладовищ і перетворювати їх на мумії.
Застосування цієї речовини тривало сотні років і вона навіть була включена в "Мерк індекс", популярну медичну енциклопедію, де цей препарат згадувався навіть у 20-му столітті.
Однак, подрібнені мумії були далеко не єдиними поширеними в Європі лікарськими засобами, виготовленими з людської плоті.
Кров у рідкій чи порошкоподібній формі застосовувалася для лікування епілепсії, а людська печінка, жовчні камені, жир, виділений з головного мозку, і подрібнені серця були популярними медикаментами.
У китайських письмових джерелах згадки про соціально прийнятний канібалізм налічують майже дві тисячі років.
Однією з особливо поширених форм людоїдства, ймовірно, був родинний канібалізм, коли дорослі сини й дочки жертвували шматок власного тіла батькам.
Це, зазвичай, було пов’язане з розпачливою і відчайдушною спробою вилікувати хворих батьків і така дія не була смертельною для самих дітей.
Як правило, для цієї процедури брали плоть зі стегна, а в рідкісних випадках це міг бути палець.
Канібальні похоронні обряди деяких племен також були формою суспільно санкціонованого людоїдства.
Найвідоміший приклад — народ форе в Папуа — Нової Гвінеї.
Аж до середини 20-го століття представники цієї спільноти по можливості заздалегідь висловлювали побажання щодо власного похорону.
Іноді з проханням, щоб члени їхньої сім’ї зібралися разом і з’їли тіло після смерті.
На жаль, хоча такі ритуали й вшановували померлого, вони також сприяли поширенню серед членів спільноти смертельної хвороби під назвою "куру".
Поміж вигаданими історіями й процедурами, існування яких підтверджене, та великими прогалинами в наших знаннях, не існує якоїсь однієї історії канібалізму.
Але ми точно знаємо, що люди їли одне одного, добровільно погоджувалися пожертвувати частину або й усе тіло і звинувачували інших у людоїдстві впродовж тисячоліть.
