Що таке права людини

Права людини — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві.

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Ідея прав людини полягає у тому, що кожен, попри соціальне чи національне походження, має однакові базові права та свободи.
Права людини не є привілеями, їх не можна подарувати чи відібрати.
Вони невідчужувані та універсальні.
На перший погляд, доволі зрозуміло, однак усе змінюється, коли справа доходить до їхнього практичного застосування.
Що ж таке основні права людини?
Хто їх визначає?
Хто гарантує їхнє дотримання і яким чином це відбувається?
Концепція прав людини має довгу історію.
Протягом століть різні народи, релігії та культури намагалися визначити такі поняття як "правомірність", "правосуддя" та "права".
Одне з сучасних трактувань загальних прав людини з’явилося після Другої світової війни під час створення ООН.
Статут ООН містить одне з завдань організації — підтвердження віри у фундаментальні права людини.
У тому ж дусі у 1948 Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини.
Це документ, розроблений міжнародним комітетом на чолі з Елеонорою Рузвельт, заклав основи міжнародного законодавства в галузі прав людини.
В основі декларації лежить принцип — усі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності й правах.
Декларація складається із 30 статей, що визнають принцип недискримінації та право на життя і свободу.
Вона забороняє тортури та рабство, а також підтримує право на участь у мирних рухах та право на громадянство.
Декларація охоплює базові громадянські та політичні права, як-от свободу висловлювання, релігії чи мирних зібрань, а також соціальні, економічні та культурні права, такі як право на здобуття освіти, свободу вибору професії, гідну оплату праці та ставлення.
Декларація не вказує, що те чи те право — важливіше за інших, вона наполягає на універсальності, неподільності та взаємопов’язаності усіх прав.
Протягом останніх десятиліть міжнародне законодавство з прав людини стрімко розвивалося, поглиблюючи й розширюючи наше розуміння поняття "права людини" і того, як їх необхідно захищати.
Отже, якщо ці принципи настільки розвинені, чому ж права людини постійно порушують та ігнорують по всьому світі?
Проблема полягає в тому, що доволі важко запровадити ці права по всьому світі чи зупинити правопорушників.
Загальна декларація з прав людини, хоч і надзвичайно впливова та шанована — лише декларація, а не суворий закон.
У разі, коли окремі країни її порушують, механізми для регуляції цих порушень слабкі.
Наприклад, головні органи ООН, що відповідають за дотримання прав людини, здебільшого відстежують і розслідують справи про порушення прав людини, але не можуть змусити країни змінити власну політику чи виплатити жертві компенсацію.
Деякі критики стверджують, що наївно вважати права людини даністю у світі, де держава концентрує у своїх руках стільки сили.
Вони також піддають сумніву універсальність прав людини й наголошують на тому, що їхній розвиток здійснювався під егідою незначного числа західних країн, які не враховували інтереси інших держав.
На що це вплинуло?
Відбулося зміщення на користь громадянських політичних свобод перед соціально-політичними правами та індивідуальних прав перед колективними чи груповими правами.
Декотрі захищають міжнародне законодавство в галузі прав людини та наголошують на його позитивній ролі для встановлення міжнародних стандартів та допомоги активістам під час кампаній.
Вони підкреслюють, що не всі інструменти міжнародного законодавства з прав людини безсилі.
Наприклад, Європейська конвенція з прав людини заснувала суд, куди можуть звернутися 47 країн-членів конвенції та їхні громадяни.
Усі держави-учасники мають виконувати обов’язкові рішення суду.
Законодавство з прав людини постійно змінюється, як і наші погляди й розуміння того, що є основоположними правами людини.
Наприклад, наскільки істотним чи важливим є право демократичного устрою чи право на розвиток?
Наші життя стають все більш цифровими, тому чи варто створити право про доступ до інтернету?
Чи право на цифрову конфіденційність?
Яка ваша думка з цього приводу?