Наука про біль

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

У 1995 році британський медичний журнал, або ZBMJ, опублікував приголомшливий звіт про 29-річного будівельника.
Цей чоловік випадково наступив на 15-сантиметровий цвях, який пройшов крізь його черевик зі сталевим носком.
Він відчував настільки сильний біль, що навіть найменший рух був для нього нестерпним.
Але, коли лікарі зняли черевик, то побачили дещо неочікуване — цвях зовсім не торкався ноги пацієнта.
Упродовж сотень років учені вважали, що біль є прямою відповіддю на пошкодження тканин або органів.
Згідно з такою логікою, чим сильнішою є травма, тим більше болю вона повинна завдавати.
Але, в міру того, як ми дізнавались більше про біль, то з’ясували, що біль і пошкодження тканин не завжди нерозривно пов’язані.
Навіть, коли наші механізми сигналізації про загрози повноцінно функціонують.
Ми здатні відчувати сильний біль непропорційний реальним пошкодженням.
І навіть біль без будь-якої травми, як той будівельник.
До того ж задокументовані випадки, коли чоловіки-партнери вагітних жінок відчували біль під час їхньої вагітності або пологів.
Що відбувається?
Насправді тут задіяні два явища: больове відчуття і біологічний процес під назвою нуцецепція.
Нуцецепція є частиною захисної реакції нервової системи від шкідливих, або потенційно шкідливих впливів.
Рецептори в особливих нервових закінченнях сприймають механічні, термічні й хімічні подразники.
Якщо активована достатня кількість рецепторів, створені ними електричні сигнали відправляються по нервах до спинного, а потім і до головного мозку.
Мозок диференціює ці сигнали за важливістю і породжує біль, якщо вирішує, що організм потребує захисту.
Зазвичай біль допомагає організму уникнути подальших травм або пошкоджень.
Але окрім нуцецепції існує ціла низка чинників, які можуть впливати на больове відчуття, роблячи біль менш корисним.
По-перше, існують біологічні фактори, які підсилюють нуцецептивні сигнали, що ідуть до мозку.
Якщо нервові волокна активуються багатократно, то мозок може вирішити. що вони повинні бути чутливішими, щоб належним чином захистити організм від загроз.
До нервових волокон можна додати більше тактильних механорецепторів, поки загальна чутливість не стане настільки високою, що навіть легке торкання шкіри породжуватиме інтенсивні електричні сигнали.
В інших випадках нерви адаптуються до передачі сигналів, просто підсилюючи їх.
Ці форми підсилення найчастіше зустрічаються у людей, які відчувають хронічний біль, який отримує таку назву, якщо триває понад три місяці.
Коли нервова система підштовхується до постійного стану підвищеної активності, біль може продовжуватися довше, ніж існує сама травма.
Це створює замкнене коло, в якому чим довше триває біль, тим важче його усунути.
Психологічні фактори безперечно відіграють певну роль у больових відчуттях, ймовірно, впливаючи на нуцецепцію і безпосередньо на мозок.
Емоційний стан людини, спогади, переконання щодо болю й очікування щодо лікування можуть вплинути на те, наскільки сильний біль відчуває людина.
В одному дослідженні діти, які повідомили, що не можуть контролювати біль, насправді переживали сильніший біль ніж ті, хто стверджував, що може до певної міри його контролювати.
Умови навколишнього середовища теж мають значення.
В іншому експерименті добровольці з розміщеним на тильній поверхні кисті холодним металевим стрижнем повідомили, що відчувають більше болю, коли їм показували червоне світло, ніж коли показували синє, незважаючи на те, що стрижень був однакової температури у всіх випадах.
Нарешті, соціальні фактори, як от підтримка з боку сім’ї, теж можуть вплинути на сприйняття болю.
Все це означає, що комплексний підхід до лікування болю, коли задіюються фахівці з болю, фізіотерапевти, клінічні психологи, медсестри та інші медичні працівники, часто є найефективнішим.
Ми тільки починаємо виявляти механізми, які стоять за відчуттям болю, але вже є кілька перспективних напрямків досліджень.
Донедавна ми думали, що гліальні клітини, що оточують нейрони, є просто підтримувальними структурами.
Але тепер ми знаємо, що вони відіграють величезну роль у впливі на нуцецепцію.
Дослідження показали, що втрата дієздатності деяких мозкових ділянок в мигдалевидному тілі може ліквідувати біль у щурів.
А генетичні дослідження у людей з рідкісними розладами, що заважають їм відчувати біль, визначили кілька інших ймовірних біологічних мішеней для ліків і, можливо, зрештою, генної терапії.