Як працюють знеболювальні засоби
Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.
Уявіть, що ви на пляжі й вам в очі потрапив пісок.
Як ви знаєте, що пісок там?
Звісно ж, ви не можете побачити його, але, якщо ви нормальна здорова людина, то ви можете відчути його.
Це вкрай неприємне відчуття також відоме як біль.
Біль змушує вас діяти.
У даному випадку промивати очі доти, доки пісок не зникне.
І як ви дізнаєтесь, що пісок вимився?
Правильно, бо більше немає болю.
Є люди, які не відчувають болю.
Це може здаватися чудовим, але насправді це не так.
Адже, якщо ви не відчуваєте біль, то можете поранитись, і навіть нанести себе шкоду, так і не дізнавшись про це.
Біль — це система раннього попередження в нашому тілі.
Він захищає нас від навколишнього світу і від самих себе.
У міру нашого зростання в більшості ділянок тіла вводяться в дію детектори болю.
Ці детектори являють собою спеціалізовані нервові клітини — ноцецептори.
Вони пов'язують ваш спинний мозок зі шкірою, м'язами, суглобами, зубами, і деякими вашими внутрішніми органами.
Як і всі нервові клітини, вони проводять електричні сигнали, надсилаючи інформацію від місця, де вони розташовані, в головний мозок.
Але, на відміну від інших нервових клітин, ноцецептори спрацьовують лише в тому випадку, якщо щось може завдати, або завдає шкоду.
Наприклад, якщо злегка торкатися кінчика голки, ми відчуватимемо, що це метал, і тут працюють звичайні нервові клітини, і ми ще не будемо відчувати болю.
Чим сильніше ми будемо тиснути на голку, тим більше наближатимесь до порогу ноцецепторів.
Якщо натиснемо досить сильно, то ми перетнемо цей поріг і ноцецептори спрацюють, повідомляючи організму, що потрібно припинити робити це.
Однак, больовий поріг може змінюватися.
Деякі хімічні речовини можуть впливати на ноцецептори, знижуючи їхній больовий поріг.
Коли клітини пошкоджуються, то вони разом із сусідніми клітинами починають виробляти такі хімічні речовини ніби навіжені, знижуючи поріг ноцецепторів до такого значення, що звичайний дотик може викликати біль.
І якраз тут можуть допомогти поширені знеболювальні засоби.
Аспірин та ібупрофен пригнічують синтез одного класу цих регулюючих хімічних речовин під назвою простагландини.
Розгляньмо, як вони це роблять.
Коли клітини пошкоджуються, вони вивільняють арахідонову кислоту.
Згодом, два ферменти - ЦОКС-1 і ЦОКС-2 перетворюють арахідонову кислоту на простагландин Ш-2, який потім перетворюється на ряд інших сполук, які спричинюють підвищення температури тіла, розвиток запалення і зниження больового порогу.
Кожен фермент має активний центр — це така частина ферменту, де відбувається реакція.
Активні центри ферментів ЦОКС-1 і ЦОКС-2 підходять до арахідонової кислоти.
Як бачите, вони точно відповідають один одному.
Саме тут, в активному центрі ферменту діють аспірин та ібупрофен.
Однак, діють вони по різному.
Аспірин зв'язується з активним центром, а тоді розщеплюється, залишаючи половину себе там, повністю блокуючи цей фермент, що унеможливлює зв'язування з ним арахідонової кислоти.
Таким чином аспірин необоротно деактивує ЦОКС-1 і ЦОКС-2.
Ібупрофен діє по іншому.
Він теж зв’язується з активним центром, але не розщеплюється і не змінює ферменти.
Ферменти ЦОКС-1 і ЦОКС-2 можуть вільно позбутися нього, але, доки ібупрофен там, фермент не може зв'язатися з арахідоновою кислотою, і запустити каскад реакцій.
Але як аспірин і ібупрофен дізнаються, де локалізується біль?
Насправді вони цього не знають.
Як тільки ці ліки потрапляють у кров, вони розносяться по всьому організму, потрапляючи й туди де є біль, і туди де його немає.
Ось так працюють аспірин та ібупрофен.
Але існують і інші види болю.
Наприклад, невропатичний біль, це вид болю, спричинений ураженням самою нервової системи, а не фізичним пошкодженням, чи зовнішнім подразником.
Вчені виявили, що головний мозок контролює, як саме ми реагуємо на больові сигнали.
Наприклад, інтенсивність відчуття болю може залежати від того, чи звертаємо ми на нього увагу, або навіть від нашого настрою.
Біль зараз є об'єктом активних досліджень.
Якщо ми краще розумітемо це відчуття, то, можливо, зможемо допомогти людям ефективніше ним керувати.
