Дім. Історія подорожі. Частина 2

Спільне виробництво ЕЛЬЗЕВІРФІЛМЗ-ЄВРОПАКОРП
за участі ФРАНС ТЕЛЕВІЗЙОН

ПАРИЖ

Париж — моє місто.
Тут я народився і виріс.
Це мій Париж, мій дім.
У кенійському заповіднику я став фотографувати тварин, а свої перші фото з повітря я зробив в Парижі.
Це моя територія, я знаю її досконало.
Проте, коли я вперше піднявся над Парижем, я відкрив його для себе заново.
Коли рухаєшся в повітрі, все звичайне стає іншим.
Новим.
Багато що з того, що непомітно на землі, стає помітним з неба!
Пролітаючи над рідним містом, я споглядав його минуле.
Я задумався про тих, хто колись його заснував.
Вони були простими рибалками.
Тут їх приваблювала річка, бо вона давала їм їжу.
Навколишні болота і ліси забезпечували їх будівельним матеріалом та паливом.
Так і в наші дні виникають на Землі міста.
Париж будувався повільно.
Нотр-Дам зводили не менш як 170 років.
А зараз, щоб побудувати хмарочос, потрібно лише 2 роки.
Півжиття я провів, облітаючи землю і спостерігаючи за життям її мешканців.
Все, чого я навчився, фотографуючи в Африці живу природу, я застосував у аерофотозйомці — гру світла і тіні, використання телеоб'єктиву, що дозволяє передати деталі.
Згори наші міста здаються мені складовою частиною природи.
Вони нагадують великі лісові мурашники.
Знімаючи фільм "ДІМ", я повертався в ті країни, де встиг побувати за 30 років своєї діяльності.
І в кожній країні я бачив тривожні знаки та свідоцтва, що потребують нашої уваги.
Отже, продовжимо нашу подорож.
Багато що видно з висоти небес.
Досить швидко починаєш розуміти, як люди живуть, як вони рухаються, розумієш їхню релігію, їхню роботу, моделі поведінки.
Ось чому мені, як і, ймовірно, кожній людині, подобається споглядати все згори.

"ДІМ".

ІСТОРІЯ ПОДОРОЖІ (2 частина).
Документальний фільм ЖАНА АРТЮСА-БЕРТРАНА

СВАЗІЛЕНД

Давайте продовжимо нашу подорож Африкою.
Ви, певно, вирішили, що ми у Швейцарії, але це Свазіленд.
Ця маленька країна, гориста та зелена, розташована в південній частині африканського континенту.
На схилах пагорбів і у долинах ми виявили ці поля.
Вони немов яскраві мазки, нанесені майстерним пензлем просто на землі.
Відразу можна помітити, що тут працював не трактор.
Працювала людина і її домашні тварини.
Контури нерівні, подекуди змазані.
Я як фотограф завжди шукаю такі ось графічні образи, створені людиною, яка працює на землі.
Зверху видно, що всюди займаються сільським господарством, а земля нерідко виглядає неосяжним обробленим полем.
Коли ми дивилися на цих дітей, які кричали нам і махали, ми вже знали, що тут середня тривалість життя найнижча.
32 роки.
Так, 32.
Це через СНІД.
Такі дані наводяться в доповіді ООН.
Ось чому мені так захотілося приїхати сюди й все вам показати.
Наділити кров'ю та плоттю дані статистики.

ПІВДЕННА АФРИКА

Інші цікаві відомості з доповіді ООН.
У жодній країні світу немає такого кричущої нерівності, як у Південній Африці.
Нельсон Мандела скасував апартеїд 15 років тому.
Але грошовий апартеїд ще залишається.
З одного боку багаті квартали, з іншого — нетрі, як і в багатьох місцях нашого світу.
З висоти видно всю картину в цілому.
Але ж ця земля вирізняється виключно сприятливими природними умовами.
З півдня її омивають хвилі трьох океанів - Індійського, Атлантичного та Південного.
Ось чому тут такий достаток риби.
Тут давно прижилися колонії морських ссавців.
На підставі цих кадрів можна подумати, що для морських левів тут справжній рай.
Але чисельність їх щороку зменшується.
Вони — жертви надмірного рибного промислу, що виснажує їхні запаси.
Окрім того, їм доводиться оборонятися від рибалок, які на них полюють.
Ми весь час змагаємося з усіма іншими видами живих істот.
Вам відомо, що залишився вже лише 1% від колишньої кількості колоній морських левів?
Їх врятували туристи.
Морські леви для них дивина, і цю скелю, останнє місце їх мешкання, стали охороняти.
Там, за пеленою туману, евкаліптові дерева.
Я вже помітив: куди б я не приїжджав, я бачу плантації евкаліптових дерев.
Чому?
Та тому, що вони потрібні для отримання деревної маси, з якої роблять папір.
За Останні 50 років споживання паперу виросло в 4 рази, а евкаліптове дерево росте 10 років.
Однак під ними нічого вже не виросте.
Флора тут вже не відрізняється біологічною різноманітністю.
Один ліс не замінити іншим.

САНТО-ДОМІНГО

У цьому місці між Гаїті та Домініканською республікою — досить різкі відмінності, хоча вони й ділять між собою один і той самий острів, одну й ту саму землю на Антильських островах.
У Домініканській республіці ліс бережуть.

ГАЇТІ

Але варто лише перетнути кордон, щоб побачити, як дерева безжально винищують.
Заради деревного вугілля.
У вісімдесяти відсотків населення іншого палива немає.
А дерев теж майже не залишилося.
Спочатку виробництво вугілля було для гаїтянських селян лише додатковим джерелом доходу.
Але тепер через ерозію ґрунту на ній майже нічого не росте, і деревне вугілля міцно зайняло в їхньому житті перше місце.
Ось і порочне коло: щоб прогодуватися, селянам доводиться знищувати дерева, а земля через це стає все менш і менш родючою.
Країна ця настільки бідна, що деревне вугілля стало основною статтею товарообміну на ринках Порт-о-Пренса, столиці острова.
Зараз Порт-о-Пренс — це нескінченні нетрі, в яких проживає більше половини населення.
Щоб вижити, країна потребує іноземної допомоги.
Яке ж майбутнє чекає на її жителів?
Здається, у них є тільки одне рішення — шукати роботу в чужих краях.
Тільки хто їх там чекає?

МАДАГАСКАР

На цьому острові біля берегів східної Африки — це одна бідна країна, що страждає від наслідків вирубки дерев через практику, що давно увійшла у побут: - засівати на вигорілих просіках.
На відміну від Гаїті, країна ця ще дуже доброзичлива, і мене завжди зворушує теплий прийом і наївність місцевих жителів.
Коли столиця Мадагаскару, Антананаріву, залишилася позаду, ми побачили як роблять цеглу.
Згори здавалося, ніби в процесі розкопок оголюються стіни древнього міста.
У пошуках заробітку селяни роблять цеглу, яку потім продають.
Виготовляють її вони вельми незвичайним способом.
Попередньо просушені цеглини ретельно викладають в певному порядку, щоб жар в них розподілявся рівномірно.
О, Тцингі!
Це місце я просто обожнюю.
У перекладі з місцевого це означає "навшпиньки".
Воно нагадує мені асфальтовані джунглі Нью-Йорка.
Тцингі — це абсолютно непрохідний для людини ліс, що виріс у скелях.
Дерева вкорінюються в кожній тріщині скелі й тягнуться вгору.
Скельна порода досить м'яка.
Основа цих скель — стародавні корали, які постійно зазнавали впливу вітру та води.
У процесі формування корали поглинали вуглець, розчинений в океанських водах.
Так утворилася вапняна кірка.
Дивно, адже весь вапняк на Pемлі вироблений живими організмами.
Фактично ці скульптурні форми — не що інше, як купа їх скелетів.

ЧАД

Просуваючись далі на північ, ми потрапляємо в Чад.
Вулкани Тібесті мені нагадують, як і в Ісландії, про те, якою суворою планетою була наша Pемля до появи органічних форм життя.
Цей регіон все ще небезпечний, бо тут раз у раз спалахують повстання.
Тут ми знімали з літака, бо на вертольоті літати небезпечно.
У цій країні, розташованій в самому серці Африки, колись було внутрішнє море, озеро Чад, води якого омивали кордони чотирьох держав.
Воно не дуже глибоке і рівень води в ньому зазнавав природні зміни.
Але в 60-і роки минулого століття воно втратило 95% водної Поверхні.
Зараз воно отримує дуже мало води від річок, що його живлять.
Частково це обумовлено змінами клімату, частково — тим, що вода цих річок використовується для зрошення полів.
Усюди одне і те ж, як ми вже бачили в Індії й у Казахстані.
Але населення пристосувалося до змін рівня води в озері.
Люди століттями виробляли спосіб життя що цілком відповідав би їх природному середовищу.
Деякі племена ведуть замкнутий спосіб життя та оселяються на озерних островах.
Але коли озеро пересихає, острови стають частиною суші.
Чи зможуть ці племена жити разом з іншими?
І що буде, якщо озеро остаточно висохне?
Ці ссавці зустрічаються тільки тут.
Їх називають тут каурі.
Роги допомагають їм триматися на воді.
Вони до неї адаптувалися і плавають від острова до острова в пошуках їжі.
Увечері пастухи палять багаття, щоб захистити каурі від москітів, і вони інстинктивно рятуються від комах у диму.
Я і раніше бачив, як тварини оточують багаття, але у чому причина, зрозумів тільки зараз.
Тут на наших очах відбувається екологічна катастрофа.
Як на Аральському морі.
Правда, не настільки драматична, але настільки ж руйнівна, хоча про неї мало хто знає.
У фільмі, що описує долю нашого світу, я не міг не зняти гігантські табори біженців на північному сході Чаду, поблизу кордону з Суданом.
Тут, посеред пустелі, в десяти таборах живуть 350 000 людей.
Більшість з них, хоча і не всі, з Дарфура, що в Судані, та з Центральної Африканської республіки.
Є тут і місцеві жителі.
Вони прийшли сюди жити, оскільки тут їх забезпечують всім, чого немає в їхніх селищах: їжею, водою, ліками, шкільною освітою.
Але тут немає умов для того, щоб табори могли самі себе прогодувати, все доводиться привозити.
Їм привозять навіть воду.
Місцеве населення, як і в Гаїті, повністю залежить від міжнародної гуманітарної допомоги.
Часом я думаю, як це, народитися та вирости тут, повністю залежати від допомоги ззовні?
Яким би тоді я бачив цей світ? Чому б я тут навчився?
На яке майбутнє міг би розраховувати?
Страшно навіть подумати, що всі ці люди ніколи не покинуть табори, що з часом стануть містами.
Починаючи з 2008 року, тобто коли ми почали знімати наш фільм, майже 20 мільйонів жителів пішли зі своїх споконвічних місць проживання через зміни клімату.
Я вважаю, що це — поворотний пункт всесвітньої історії.
Проблеми, що виникли у зв'язку з кліматичними змінами стали набагато важливішими за ті, які породила війна.

МАВРИТАНІЯ

Мавританія, ще одна країна пустель.
Пам'ятаю, колись я мріяв зняти літак, який пролітав би над пісками, щоб камера супроводжувала його тінь, поки та ковзає над дюнами.
На світанку дюни немов виліплені променями світла, а їх вигадливий візерунок непідвладний часу.
І як завжди, образ створюється світлом.
Картина пустелі не буде повною без дромедарів, одногорбих верблюдів.
У мавританців їх поки ще багато.
Жодна тварина не пристосована до життя в пустелі краще за дромедара.
Він може бути прекрасним прикладом в навчальному посібнику по еволюції.
Його світла шерсть відбиває промені сонця, високі копита захищають ноги від розпеченого піску, а худорляве тіло надає палючому сонцю лише мінімум своїй поверхні.
На зворотному шляху в Нуакшот, столицю Мавританії, ми помітили між піщаними дюнами рух тонкого ланцюжка, який здалеку нагадував колону мурах.
Це був караван із сотні важко нав'ючених дромедарів.
Що це був за вантаж? Цього я вже ніколи не дізнаюся.
Це було видіння з інших часів, воно ніби вийшло з казок "Тисячі й однієї ночі ".
А потім перед нашими очима постала інша картина — ось цей караван, сучасний.
Про цей потяг кажуть, що він найдовший, найповільніший та найнезручніший в усьому світі.
Він перевозить залізну руду з копалень, розташованих на півночі країни, до порту в Нуадібу, де її занурять на кораблі й відвезуть у Європу.
Коли поїзд зупиняється, або уповільнює хід, на дах негайно деруться непрохані пасажири.
Ми теж прямуємо в Нуадібу, основний рибальський порт Мавританії, розташований неподалік від однієї з наймальовничіших долин африканського узбережжя, Банк д'Арген.
Біля мавританського узбережжя холодні потоки Північної Атлантики зустрічаються з теплими течіями, і з океанських глибин підіймається вода, багата органічною їжею.
У прибережних водах Мавританії багато риби, тому тут стільки риболовецьких суден.
Мені хотілося торкнутися питання про надмірний рибний промисел, і зняти, як з судна закидають сітку.
Але здійснити це бажання було дуже важко.
2 роки ми намагалися отримати дозвіл на таку зйомку, але жоден з судновласників, навіть у Європі, не хотів взяти нас на борт.
Нам дозволили це тут, в останній день зйомок.
Все як завжди.
Якщо є якась проблема, то забороняють знімати.
І ось чому.
Погляньте на розміри цих траулерних сіток і неводів.
Під таким вантажем риба стає просто місивом.
96% рибалок усього світу ловлять у найпримітивніший спосіб, але показують лише 30% улову.

СЕНЕГАЛ

Вони страждають від жорстокої конкуренції й через те, що запаси риби радикально зменшилися.
У Каярі, що неподалік Дакара, рибалки прямо на березі ділять улов на кілька частин.
Щось йде на продаж, щось віддають стареньким.
Це своєрідна пенсія, яку призначає рибальське громада.
З традиційним рибальським промислом пов'язана ціла соціальна організація, і молодим рибалкам вступити в неї непросто.
Своя організація є і на звалищі сміття на околицях Дакара.
Звалище розтягнулося на кілька кілометрів, і кожен день сюди звозять тисячі тонн сміття.
Звалище стає містом.
1200 людей знайшли тут собі притулок.
Вони перебирають сміття в отруйній та задушливій атмосфері, адже це приносить дохід.
Іноді вони заробляють більше, ніж державні чиновники в Дакарі.
Вони заснували громаду, оплачують медичне обслуговування, але люди з усіх інших соціальних груп дивляться на них зверхньо.

ГІБРАЛТАР

Гібралтарська протока!
Пролітаємо над нею у вертольоті.
Я думаю про сотні нікому не відомих сміливців, які гинуть щороку, намагаючись дістатися цієї скелі.
Для тих, хто живе в Африці Гібралтар — це символ нового життя.
Чи можна заборонити мрії про краще життя?
Адже це те, чого люди прагнуть споконвіку.

ІСПАНІЯ

Відомі теплиці альмерійскої пустелі в Іспанії.
У них нам теж заборонять зйомку.
Тут в жахливих умовах — хоча влада це і заперечує — працюють 100 000 людей, в основному іммігранти.
Це справжнє пекло, як у соціальному, так і в екологічному аспекті, але для іммігрантів це робочі місця.
Пролітаючи над Андалусією, я був вражений, скільки тут оливкових дерев.
Знімаючи ці пагорби, що йдуть за горизонт, я зрозумів, чому Іспанія — провідний виробник оливкової олії на нашій планеті.
Але я прилетів до Іспанії знімати інший вид культивації: використання енергії сонця.
Іспанія і тут хоче завоювати перше місце.
Ці дзеркала передають сонячні промені на теплоелектростанцію.
Вода нагрівається, пар примушує турбіни рухатись, а вони виробляють електрику.
Ніякої атомної енергії, ніякого вугілля.
Джерело енергії — тільки сонце.
А тут застосовують інший спосіб використання сонячних променів.
Ці фотоелементи забезпечують електрикою 20 000 будинків.
Коли ми тут знімали, це була найбільша у світі електростанція такого роду.
Нехай енергія сонця не така потужна в порівнянні з вугіллям, газом, нафтою та іншими джерелами, зате вона є всюди й завжди.
На Гаїті, і на Мадагаскарі, де катастрофічно не вистачає енергетичних ресурсів.
Енергія сонця поза сумнівом допоможе нам впоратися із загрозою кліматичних змін.

ГРЕЦІЯ

Щороку, влітку, це повторюється знову і знову.
І тут, у Греції, і в Португалії, а також у США, в Австралії й в багатьох інших країнах світу горять ліси.
Коли ми знімали фільм "ДІМ", ми весь час були готові відправитися в будь-яку точку планети, де вибухнуло це лихо.
У серпні воно спіткало Грецію, коли дерева вже вбралися у свій чарівний осінній наряд.
Особливо вражає наступний факт: ті ділянки лісового масиву, за якими доглядають, вогонь обережно оминає.
А віддаленими та важкодоступними територіями люди зазвичай нехтують.
Тому безжальний вогонь діє там безкарно.
Саме в цих місцях ми знову повинні знайти своє місце.
І ми зобов'язані їх захищати.
Крім того, я переконаний, що наше сільське господарство має набувати все більш місцевий характер, ближче до міст, тому ці території нам ще знадобляться.

НІДЕРЛАНДИ

У Нідерландах 60% населення живе на землі, відвойованої у моря.
Ділянки такої землі називають польдерами.
Ось уже 7 століть голландці осушують, копають, будують греблі, і землі, придатної для сільського господарства, стає все більше.
Вітряки дають енергію, необхідну для того, щоб відводити воду в канали.
Ці польдери під загрозою.
Через зміни клімату море може їх знову поглинути.
У пошуках вирішення цієї проблеми, Нідерланди здійснюють спільні проєкти з Бангладеш.
До цієї країни — тисячі кілометрів, але там ті ж самі проблеми.
Скоро ми побачимо великі кольорові смуги, які будемо знімати.
15 днів на рік, коли тюльпани починають квітнути, це найяскравіше місце на планеті.
Збиратимуть одні тільки цибулини.
Селекційні види тюльпанів вирощують тут вже 4 століття, з тих самих пір, як їх вперше завезли з Османської імперії.
Але вся ця краса вимагає величезної кількості пестицидів.
Тут на кожен гектар землі йде більше пестицидів, ніж у будь-якому іншому місці у світі.

ФРАНЦІЯ

Ці неосяжні жовті місця — ріпа'кові поля.
Я часто пролітають над Францією, і бачу, їх площа збільшилась.
У три рази за останні 5 років.
Чому? Заради біологічного палива.
З масла ріпа'кового насіння отримують так звану зелену нафту.
Але масла, які можна отримати з усіх ріпакових полів країни не вистачить навіть на те, щоб забезпечити паливом хоча б тільки французькі автомобілі.
Мені докоряють, що у фільмі "ДІМ" я не торкнувся проблеми атомної енергії.
Але саме на цю тему у мене багато матеріалу.
У Франції на заводах комплексу "Гаага" переробляють не тільки наші ядерні відходи, але і ті, що привозять з Англії, Німеччини, Японії та Австралії.
Тут зберігають найнебезпечніші відходи й виробляють матеріали, які будуть радіоактивними ще сотні тисяч років.
І площа комплексу "Гаага" постійно збільшується.
Я не збирався влаштовувати суперечки з цього приводу.
Мені не хочеться вислуховувати те ж саме, що вже 40 років говорять як противники атомної енергії, так і її апологети, які запевняють, що ніякої небезпеки немає.

УКРАЇНА

Це очевидна брехня.
Фактору нульового ризику не існує.
Я знімав Чорнобиль, місто привидів, де вибухнув один з атомних реакторів.
Від краси цих образів холоне серце, що є свідченням величезної небезпеки, яку приховує атомна енергія.
Прийняти її, означає взяти до уваги і її загрозу.
Довгий час я був її противником, як більшість борців за екологію.
Але це було до того, як я усвідомив небезпеку змін клімату.
Тому зараз я не знаю, що вам відповісти.
Ці питання потребують широкого обговорення.
Гадаю, ми вже досить зрілі, щоб разом вирішити, які джерела енергії для нас найкращі.
У всякому разі, урану на нашій землі стало менше.

АВСТРАЛІЯ

Мені, фотографу, розробки уранових родовищ з висоти видаються фантастично красивими.
Жовтий колір урану змішується з кольорами інших металів, які містяться в руді.
Відчуття, ніби переді мною сильно збільшені деталі картини митця-імпрессіоніста.
У такі хвилини мене цілком заворожує краса, я милуюся текстурою, формами, кольором.
Я забуваю, на що я дивлюся, і бачу лише прекрасний образ.
Як і тут, над Великим Бар'єрним Рифом біля узбережжя Австралії.
Це найбільший кораловий риф на планеті.
Його охороняють як цінний природний об'єкт.
Але як уберегти ці корали від змін клімату?
Адже навіть незначне підвищення температури води може стати для них фатальним.
А вони грають дуже важливу роль в житті моря.

НОВА ЗЕЛАНДІЯ

Особисто мені ця країна здається дуже сучасною.
Нам всім захотілося тут жити!
30% її території становлять парки та заповідники, і в той самий час рівень життя тут — один з найвищих на планеті.
Її незаймані ліси, гори й долини роблять її найкрасивішою країною з усіх, що мені довелося знімати.
Я хотів зняти на плівку кольори цієї осінньої краси, а потім я дізнався, як вони виникають.
У листках, що зазнають вплив сонячного світла, міститься безліч різних пігментів, а восени, коли хлорофіл у них відмирає, замість зеленого кольору проявляються інші кольори.
Лише погляньте!
Це не хмари.
Це льодовикова піна.
Ми так називаємо випаровування від льодовика, що тане.
Вони насичуються крижаним пилом, який утворюється, коли льодовик стикається з крижаними скелями, а під впливом світла, який від них відбивається, вони набувають молочно-блакитного відтінку.
Нова Зеландія виробляє більшу частину електрики завдяки цим дамбам.
Країна поставила перед собою мету: протягом десяти років повністю відмовитися від вугільного палива.
Це дасть змогу отримувати ще більше відновлюваної енергії, обмежити виділення шкідливих газів і зберігати ліси.
Я думаю, це одна з тих країн, які можуть вказати нам вірний шлях.
За нею майбутнє.
Ось чому я хотів тут знімати.

ДУБАЙ

У Дубаї мною володіли зовсім інші почуття.
Тут з морського дна підіймають мільйони тонн піску і зводять штучні архіпелаги у вигляді карти світу.
Тут немає власних природних ресурсів, імпортують усе, в тому числі й робочу силу.
І заради чого?
Щоб споруджувати вишукані вілли для мільйонерів?
Знімати в Дубаї було дуже важко.
Особисто мені отримати дозвіл так і не вдалося.
Нам довелося викликати ще одну знімальну групу під тим приводом, що ми хочемо знімати рекламний фільм.
Я твердо вирішив зафіксувати на плівці всю цю надмірну розкіш.
Навіщо так викручуватись і будувати найвищі вежі у світі?
Чи розумно прокладати лижну трасу в пустелі між двома автострадами?
Дубай вочевидь прагне до того, щоб стати містом майбутнього, але мені здається, що він вже відійшов у минуле.
На належній висоті повинні бути наші ідеали, а не архітектурні надмірності.
Чи можна в цьому кого-небудь переконати?
Я чесно робив спроби.
Але не досяг успіху.

САУДІВСЬКА АРАВІЯ

Ось чому мені захотілося познімати в Мецці.
Я вже бачив знімки людей, які здійснювали паломництво.
Я ніколи ще не помічав в обличчях такого щирого запалу.
Сам я туди піти не міг, адже тільки мусульмани могли пройти за священну огорожу.
Тому ми послали туди оператора-мусульманина, який відзняв чудовий матеріал.
Ви тільки подивіться, яке видовище, як одностайно рухається цей жива натовп!
Багато хто все життя відкладав гроші, аби приїхати сюди й тут помолитися.
Видовище тисяч людей, яких зібрала тут віра в те, що нескінченно їх самих перевершувало, викликало відчуття гіпнотичною сили.
Відчувалася могутність віри, яка дозволяла віруючому вийти за свої межі.
Саме це я і хотів зняти.

ФРАНЦІЯ

У тому ж дусі ми знімали католиків, влітку 2008 року
присутніх на площі, щоб побачити Папу римського.
Мені тоді захотілося сказати:
Чому б нам не знайти у собі віру, яка дозволить нам згуртуватися і зберегти наше загальне, життєво важливе благо — воду, ліси, океани, клімат?
Мені так хотілося поділитися своїм утопічним проєктом з іншими, але нічого не вийшло.

ІЗРАЇЛЬ

Сам я невіруючий, але я глибоко поважаю ті позитивні цінності, що несуть в собі всі релігії світу.
Адже кожен хоче стати кращим та чистішим.
Коли я пролітав над Єрусалимом і бачив церкви, мечеті та синагоги тісно пов'язаних один з одним трьох релігій, мені не давала спокою думка про те, що місто, який повинне було стати символом миру, стало фактично джерелом розбрату.
А коли я побачив Стіну від західного берегу ріки Іордан, у мене забракло слів.

ЙОРДАНІЯ

Зовсім поруч, на іншому березі Мертвого моря, лежить Йорданія.
Ми пролітаємо над величною пустелею Воді-Рам, і перед нами Пе'тра, скарб культури, він зберігся в прямовисних скелях каньйону.
Аж до 3-го століття це місце потопало в розкішних садах з прохолодними фонтанами.
Складна система водозбору та іригації змушувала караванників влаштовувати привал.
Все тут було вирубано в скелях.
Колись тут жило безліч людей, нині залишилися лише руїни.
Що згубило це місто?
Клімат?
Економічна криза?
Епідемія?
Чи могли ті, хто його будував, уявити собі, що колись він прийде у занепад і загине?
Ні.
Коли вони будували його, вони вважали, що воно стоятиме століттями.
Повертаючись назад, ми випадково, в самому серці пустелі, знайшли цей чудернацький сад.
Він був схожий на міраж, його тут влаштували для одного багатого еміра.
Джерело води — доісторичний водоносний шар, йому без малого 20 тисяч років, але йому вже не відродитися, бо резерви його під межі.
Пілот мені сказав: Коли є гроші, можна робити все, що забажаєш.
Він мав рацію, цей сад, воістину, все, що забажаєш.

ГАБОН

Коли я вперше опинився в Габоні, мене переповнювали почуття.
Переді мною розкинувся екологічний рай.
Тут було все, що я хотів уберегти.
Але жити в цих лісах я б не зміг!
Ми лише нещодавно стали розуміти, наскільки важливі для нас ці ліси, хоч як би далеко вони не були.
Адже вони допомагають підтримувати загальну рівновагу, де у всього є своє місце, і від якого ми повністю залежимо.
Більше неможливо в одному місці зберігати, а в іншому розкрадати.
Адже все взаємопов'язане.
Ці чітко окреслені кола, ці знаки на піску — то, що я завжди шукав, то, що я сподіваюся знову знайти.
Це круглі отвори — гнізда риби тілапії.
Їх зробили самці, щоб привабити сюди самок.
Якщо самці гніздо сподобається, вона відкладе в ньому яйця.
А потім я побачив цього слоненя.
Ми пролітали повз ціле стадо.
Він від нього відбився, потім повернувся по своїх слідах і спробував на нас напасти.
Ніколи ще не бачив, щоб слон напав на вертоліт.
Я визнав це проявом здорової агресивності й розцінив її як знак: я вочевидь йому заважав.
Габон, безсумнівно, єдине місце у світі, де на узбережжі можна побачити слона.
Серед газових факелів, що виступають з океану, в яких згоряли відходи нафти, ми раптово помітили китів.
Колись саме нафта дала китам шанс.
На початку 19-го століття на них полювали.
Їхній жир палили у масляних лампах, їм змащували деталі машин.
Коли ж його стало бракувати, поступово жир витіснила нафта.
Для китів вона стала порятунком!
Парадокс чи ілюзія? Бо полювання почали знову.
Отже, ми разом завершили нашу подорож.
Так, дійсно, захисниками екології не народжуються, ними стають.
Робота над проєктом "Земля, вид згори" мене змінила.
Так, змінила, оскільки наша земля ще прекрасніша, ніж я собі уявляв.
Так, змінила, бо я бачив і засвідчив наш вплив на природу.

СЕНЕГАЛ

ПЛЯЖ У ДАКАРІ

Коли я народився, 60 років тому, нас на землі було 2 мільярди.
А зараз — близько семи.
І багато хто, як ця молодь на пляжі у Дакарі, мріють жити, як ми.
Мене змінили зустрічі із вченими на полях екологічних битв.
Адже вони давно посилали нам сигнали тривоги, а ми не прислуховувалися.
Ми не бажали вірити в те, що самі давно вже знали.
Мене змінили всі, хто присвятив себе боротьбі за виживання планети.
Чи вам відомо, що в одній тільки Франції 13 мільйонів волонтерів?
Я бачив, що безкорисливе служіння приносить щастя.
Я багато що знайшов, багато чому навчився.
А тепер я хочу передати все це вам, заради подальшого свідоцтва.
Для цього я і знімав цей фільм.

Перекладачі: thealphacentauri, badwolf, Tenevyk, Sensetivity realcuckoo, zakhar