Дім. Історія подорожі. Частина 1

Земля — третя від Сонця планета Сонячної системи, єдина планета, на якій відоме життя, домівка людства.

Спільне виробництво Ельзевір ФІЛМЗ — ЄВРОПА КОРП
спільно з ФРАНС ТЕЛЕВІЗЙОН

Фотографом я став тут, у Кенії.
Я був неподалік Великої рифтової долини, неосяжного коридору, який розділяє навпіл Південну Африку.
Там якраз виявили останки Люсі, нашого найдавнішого предка, вона жила там 3 мільйони років тому.
Мені виповнилось 30 (тридцять), і мені здавалося, що я — у витоків нашого виникнення, а жив я тоді у самому серці країни з найбільшим поголів'ям тварин у всьому світі.
Я та моя дружина Анна вирішили залишитися в Національному парку Масаї Мара і збирати матеріали для дисертації про поведінку левів.
На березі ріки ми звели будинок.
А жили на гроші від туристів яким я за допомогою повітряної кулі показував заповідник
Три роки ми провели поруч з лев'ячим прайдом.
Тоді мене цікавило тільки це.
Але дуже скоро я змінив записник та ручку на камеру.
Фото, на відміну від тексту, повідомляє інформацію зовсім іншого роду.
Так і сталося, що я хотів стати вченим, а став фотографом.
І все завдяки їм, цим тваринам.
Саме вони усього мене навчили.
Я пристосувався знімати з повітряної кулі.
Неквапливість польоту дає час, щоб обрати підхожий об'єкт і наблизитися до нього, а потім так само неквапливо піднятися й оглянути ландшафт.
Я виявив, що згори здається, ніби земля вкрита графічними знаками, і зрозумів, наскільки важлива для звірів добре знайома місцевість.
Коли через багато років я повернувся до Кенії знімати фільм "Дім", то диких тварин, котрі живуть на волі, а не в заповідниках, вже майже не було.
За минулі 30 років тут лишилося тільки 5% від колишньої кількості жираф.
А коли ми стали знімати гіпопотамів, їх внесли до переліку тварин, яким загрожує вимирання.
Слонам уже не було куди мігрувати, тож рано чи пізно вони також загинуть або на фермерських землях, або натрапивши на огорожу з дротом та електричним струмом.
Насправді ж, усі заповідники — лише обман, просто великі зоопарки з декількома видами тварин на межі вимирання.
Чому так?
А тому, що поступово зникають природні місця їхнього проживання.
Найвдаліші знімки тварин нам вдавалося робити у Південній Африці, в болотистих низинах річки Окаванґо.
Вона доходить до самої пустелі, утворюючи велику дельту.
Цей регіон прекрасно зберігся, там у людей ще є своє місце.
Тепер уже зрозуміло, що ні до чого створювати заповідники, де тварини відрізані від свого звичного середовища.

КЕНІЯ

У них немає ніякого сенсу, бо на людей, які там живуть, не зважають.
Я літаю над землею ось уже 30 років, і ці подорожі мене багато чого навчили.
Я бачив селян на полях, їхні відточені рухи.
І дізнався, що більшість людей досі обробляють землю вручну.
Чайні плантації в Кенії.
Дивовижна гама кольорів різних відтінків зеленого.
При аерофотозйомці здається що вони намальовані.
Ось те, що я люблю і завжди шукатиму.
Але у своїй роботі я стикаюся з нерозв'язними парадоксами.
Наприклад, ці оранжереї поруч з озером Найваша.
Вони забезпечують квітами усю Європу до якої 6 000 кілометрів.
Для їх транспортування потрібні літаки,
для вирощування — пестициди.
Через це в озері забруднюється вода, яку, до речі, нещадно викачують, щоб поливати ті ж квіти.
Для екології серйозна шкода.
Зате у населення є робота.
Нехай погано оплачувана, та все ж робота.
В результаті зростає кількість нетрів.
Ці нетрища в Найробі — найбільші у світі.
Покидаючи цю країну, я й не думав, що коли-небудь зніматиму міста та людей.
Але в наш час цікавість до природи передбачає цікавість до людини і її впливу на планету.

ТАНЗАНІЯ

У Танзанії, біля кенійського кордону, мені захотілося зняти ці вулкани.
Густий дим вулкана Ленґаі, який відтворив картину народження нашої Землі.
Гору Кіліманджаро я впізнав не одразу, бо мальовниче танення її нібито вічних снігів — це безсумнівний знак зміни клімату під впливом людини.
У Кенії я бачив те, що для мене вкрай важливо.
Втрату біологічного різноманіття, глобалізацію сільського господарства, стрімке зростання населення і його зубожіння, зміни клімату та, перш за все, красу цього світу.
Ознаки цих змін я бачив у всіх країнах земної кулі.
Роками я розмірковував, і мені закортіло поділитися власними думками.
Ось чому я знову відвідав ці країни й зняв фільм "ДІМ".

"ДІМ".
ІСТОРІЯ ПОДОРОЖІ
(1 частина).

Документальний фільм
ЖАНА АРТЮСА-БЕРТРАНА

Це мій перший фільм, і тоді мені багато що хотілося передати.
Я дуже багато знімав, але того, що я хочу вам показати, ще більше.

ІСЛАНДІЯ

Почнімо з Ісландії.
Її пейзажі мене зачарували.
Таке відчуття, неначе бачиш красу у її первісному вигляді.
Це найдавніше місце нашої планети.
Поверхня землі тут у її початковому, неорганічному стані, ґрунт іще не сформувався.
У квітах і обрисах скель, у розмаїтті текстур і матеріалів я все ще шукав графічні образи та схеми.
Земля Ісландії немов щойно вийшла з вогнедишних надр.
Її породили вулкани й застигла магма, її, мов скульптуру, різьбили сніг і лід.
Тут я закарбував на плівці найвдаліші образи річок, котрі так нагадують вени й артерії нашого тіла.
Я прагнув показати, що річки, рослини, звірі й птахи, як і ми, дотримуються тих самих простих принципів, в основі яких фізичні закони нашої землі.
Щоб зрозуміти цей світ, треба повернутися до його витоків.
У моїй роботі головне — закарбувати красу.
Вона кличе, спонукає до дії.
Цей льодовик запам'ятався ніби жива картина.
Коли я наблизився до нього, то не повірив власним очам.
Він був увесь вкритий вулканічним попелом, наче чудернацьким висипом.
Попіл рельєфно оформив поверхню криги.
Чітко розмежував контури та тіні.
Я мов бачив малюнок, виконаний вугіллям на білому папері.
В Ісландії фізично відчуваєш, як у надрах вирує підземне життя, готове вирватися назовні й захопити увесь світ.
Тут ми змогли закарбувати дику, несамовиту красу ісландської природи, ресурси якої населення використовує розумно і на благо.
Уся країна одержує тепло й електроенергію з потужного джерела енергії, прихованого під землею.

АНТАРКТИДА

На протилежному боці планети простяглася Антарктида, неосяжний стерильний простір, велетенська маса криги завтовшки кілька кілометрів, площа котрої у 25 разів більша за Францію.
Разом із брилами північного полюса, Антарктида врівноважує коливання земного клімату.
Це континент крайнощів, людям ніколи не вдавалося тут осісти.
Я вважав відзнятий тут матеріал унікальним, і було дуже прикро, що він не підходив для фільму "ДІМ".
Антарктида не вкрита льодом лише в одному місці, у Сухій Долині.
Тут була розташована тренувальна база американських астронавтів перш ніж вони вирушили на місяць.
Це найсухіше та найвітряніше місце на планеті.
Тут мінімальна кількість живих організмів.
Тому його й назвали Сухою Долиною.
Вітер тут настільки сильний, що сніг не може втриматися на поверхні землі.
Тривалий час вважалося, що льодовикам Антарктиди не загрожує танення, проте тепер усе змінилося.
Навіть тут помітні ознаки кліматичних змін.
Крижані поля, що оточують полюси та захищають безкраї льодовики, поступово починають рухатися.
І ми вже знаємо, чому це все відбувається.

КИТАЙСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА

У Китаї, наприклад, щотижня відкривають дві нові теплові електростанції, що працюють на вугіллі.
Китай посідає перше місце у світі за виділенням в атмосферу газів, котрі руйнують озоновий шар.
Проте Китай — опора всієї світової торгівлі, і його стрімкий розвиток вражає уяву.
А його населення, найчисельніше у світі, запускає двигун світового виробництва.
До Шанхая привозять мільйони тонн сировини з усього світу.
Вже за кілька років стало зрозуміло, що 3 з п'яти найбільших портів світу — у Китаї.
Щодня з цих нових корабелень сходять нові судна.
А чи ви знаєте, що найбільше місто світу також у Китаї?
34 мільйони мешканців, понад половина населення Франції в одному місті, втім, мало кому відомо, як воно зветься.
Це Чунцін.
Коли я знімав це на камеру, не вірив власним очам.
У Китаї можуть закрити автостраду заради того, аби сушити кукурудзу.
Це означає, що немає нічого важливішого за їжу.
Ми мало знаємо про Китай.
Це країна контрастів, і я завжди мріяв познімати тут.
Багато років Китай був закритий для журналістів.
Для мене, фотографа, він також лишався забороненою територією.
Аерофотозйомка прирівнювалася до шпигунства, і мені знадобилося 20 років, щоб дістати на неї дозвіл.
Однак, все, що ми знімали, перевіряла служба військової розвідки.
Рідкісний привілей, пролетіти над Великим китайським муром!
Це найбільша споруда у світі, вона простягається на 8800 кілометрів.
Щоб порівняти: 8800 кілометрів — це відстань від Парижа до Сан-Франциско.
Китайці зводили й перебудовували цей мур протягом 2000 років.
Але дивлячись на нього, я не міг не думати про ті десять мільйонів, що загинули, будуючи його.
10 мільйонів!
Так, поза сумнівом, це найвеличніша споруда, та це ще й найбільше кладовище у всьому світі.
Якщо дивитися згори, жодних кордонів не існує.

ПІВДЕННА КОРЕЯ

Мене завжди заворожували мури, що ми їх зводимо.
У цьому лісі, наприклад, приховано майже непрохідний кордон, це демілітаризована зона.
Вже 50 років вона відділяє Південну Корею від Північної.
Її ще ніколи не знімали.
Військова розвідка вилучила в нас 70% знятого матеріалу.
240 кілометрів колючого дроту, всі підступи заміновані, а тисячі солдатів охороняють цю зону вдень та вночі.
З однієї її сторони неприступна й злиденна країна, з іншої — країна, що відкрилася світу й розбагатіла.
Мільйони північних корейців мріють про економічне чудо по той бік кордону й хочуть возз’єднатися зі своїми сім’ями.
Я бачив як кораблі виробляють сотнями.
Це одна з найбільших корабелень світу.
За багатство доводиться платити забрудненням довкілля.
Столиця Кореї, Сеул, одне з найзабрудненіших міст світу.

НЕПАЛ

Хто б міг подумати, що з цим ми зіткнемося навіть тут, у Непалі, у найвищих горах, де повітря, здавалося б, мало бути чисте?
Поки ми проводили ці зйомки, вчені довели, що на вершинах Гімалайського хребта повітря настільки ж забруднене, як і в наших містах.
Причина цього феномену — потоки атмосферного повітря, що затримуються горами.
Проте найвищі вершини ми зняти не змогли.
На вертольоті можна піднятися лише на 5500 метрів, але навіть на цій висоті доводилося користуватися кисневими масками.
Я хочу поговорити про зміни клімату й про вплив цього явища на запаси води на планеті.
Науковці вважають, що ще до 2035 року більша частина цих льодовиків може щезнути.
Тобто через 25 років.
Це здається неймовірним.
Адже вони — джерело води для всіх великих річок Азії, а від неї залежить життя майже 2 мільярдів людей, яким вода необхідна для зрошення полів.
Я вперше приїхав у Непал 15 років тому, коли про ці проблеми ще не було й мови.
Пам’ятаю, тоді я був зачарований тим, як люди вирівняли гірні схили для вирощування врожаю.
Щоразу, як я пролітаю над ними, я не можу не думати про те, що 98% селян досі обробляють землю або вручну, або за допомогою тварин.
Якщо ця цифра не відкладеться у вашій свідомості, ви не зможете зрозуміти цей світ.

ІНДІЯ

Коли я приїхав до Індії, я хотів показати, що катастрофа вже близько, бо води вже не вистачало.
Тут мені знову довелося побачити важку працю селян.
Жінки беруть воду з джерел, до яких потрібно добиратися кілька годин.
Інтенсивний розвиток сільського господарства у 60-і роки минулого століття врятував країну від голоду, але при цьому виснажило підґрунтові води.
Аби дістати воду, щороку доводилося копати дедалі глибше.
Коли криниці висихають, тут починають копати водойми, щоб зібрати дощову воду, коли почнеться період дощів.
Я був шокований, коли побачив, як усе це відбувається.
Зверніть увагу на розміри водойми.
А тепер подивіться, хто її риє.
Жінки.
Голіруч.
Ми у своєму світі просто забули, наскільки важлива вода.
Пам'ятаю барви Індії.
Завжди сліпуче яскраві.
Бавовняні прядильні Раджастану, фарби й тинктури.
Яке щастя, я все це побачив і зняв!
Але за цим традиційним фасадом — країна, що зазнає істотних змін, і ми погано її знаємо.
До 2012 року чисельність населення в Індії буде більша, ніж у Китаї.
Бомбей став одним із найбільших міст світу, тутешня фондова біржа — у самому розквіті і є однією з найсильніших на планеті.
Дедалі більше грошей, дедалі більше людей, і дедалі менше води.

ІНДОНЕЗІЯ

У країні лишилося мало дерев.
Я хочу зняти, як це відбувається.
Місцеві різновиди невблаганно витісняються пальмовими культурами, адже вони дають олію.
У світі її споживають більше за всі інші, і вона вже міститься у багатьох продуктах.
Я знав, що побачу щось незвичайне.
Проте такого я не чекав.
Ділянки землі, позбавлені лісу, згори скидаються на скелет.
Я заговорив з одним робітником з пальмової фірми.
Про те, що в них зникають ліси, гинуть орангутанги.
А він мені сказав: "Вам легко про все говорити, сидячи в гелікоптері, а я весь день у тракторі, мені треба сім'ю годувати."
Він запросив мене на обід до себе додому.
Його будинок стоїть просто на річці.
Вода у ній червоно-коричнева від землі з сусідніх пагорбів, бо на них уже немає дерев, і земля обсипається.
У будинку одна кімната, там стоїть телевізор із пласким екраном.
Його жінка годує грудьми немовля і дивиться американський серіал через супутникову антену.
Її вони придбали перш за все.
Я бачив, що для них наш спосіб життя — взірець для наслідування.
Увесь світ хоче жити як я, як ми.
Що я міг на це відповісти?
Знову натрапив на парадокс: з одного боку однакове споживання, з іншого — збереження природних ресурсів.
Індонезійські краєвиди завдячують своєю красою цим вулканам.
Так багато вулканів немає на жодному архіпелазі світу.
А під ним тягнеться один із найактивніших розламів планети, він пролягає через усю Азію.
Пам’ятаєте останні цунамі?
Земля тут рухається.
Але тут страшні не лише землетруси.
А й інші катастрофи.
Цей вулкан з’явився у 2006.
Тут його називають скорочено "Люсі".
ЛЮ означає "багно", а СІ від назви містечка Сідоарджо, біля якого він виник.
Вулкан активізувався й у місто хлинули потоки багна.
Коли бурили свердловину у пошуках газу, порушився підґрунтовий шар й відкрилася підземна "кишеня", в якій під сильним тиском були стиснуті ґрунтові води.
Вони кинулися назовні, несучи з собою багно.
За ті 2 роки, що ми знімали фільм, від вулкана постраждали усі міста в околиці.
І ніхто не знає, коли припиняться і як їх зупинити.

ТАЇЛАНД

Тут, у мальовничій затоці Пханг Нга, неподалік Пхукету, я хотів зняти сюжет про зникнення мангрових дерев, число яких на нашій планеті за 100 років зменшилося вдвічі.
Ліси мангрових дерев!
Вони ростуть посеред моря й чарівним килимом вистилають узбережжя тропіків.
Завдяки їм тут багато риби, й вони слугують прихистком креветкам, молюскам та малькам.
З незапам’ятних часів ці ліси давали людям усе необхідне.
Не лише їжу, але також деревину, лікарські зілля, волокно для мотузок.
Мангрові ліси були центром, навколо якого формувалася їхня цивілізація й культура.
Впродовж останніх двадцяти п’яти років достаток цих вод спровокував виникнення індустрії креветок.
Їх тут мільйони.
Аби вони довше залишалися живими, у воду додають розчин антибіотиків й постійно насичують її киснем.
А процес очищення ще більше сприяє забрудненню довкілля.
Креветкова індустрія — основний фактор, що впливає на зникнення мангрових лісів.
Готові креветки тепер є і на найближчих пляжах, й у всьому світі.
Звідти у Таїланд стікаються туристи, їх ми також знімали.

КОСТА РІКА

У незайманих лісах Коста Ріки ми також зустріли туристів.
Ця країна — справжній рай екологічного туризму.
Це найрозумніший вид туризму, він приваблює іноземну валют й зберігає природні ресурси.
Це здається неймовірним, але 5% біологічного розмаїття планети зберігають ліси Коста Ріки.
Щоб відчути, як для нас від самого початку важливі ці дерева, варто побачити їх зблизька.
Як нам, мешканцям міст, усвідомити, що ми повністю залежимо від лісів, що за тисячі кілометрів від нас?
У стовбурах, гілках і корінні дерева запасають вуглець, котрого там більше, ніж у земній атмосфері.
Вони виступають посередниками у колообігу води й поживних речовин.
Винищуючи дерева, ми порушуємо цей колообіг.
Я вирішив зняти фільм про Коста Ріку, бо ця країна, попри свою бідність, зважилася піти іншим шляхом розвитку: йти до прогресу, зберігаючи природу, та зосередитися на освіті, а не озброєнні.
Так, Коста Ріка — єдина країна, яка вирішила не мати власної армії.
Та більше ніхто у всьому світі не поділяє її утопічних ідеалів.

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ

Я вже знімав ці бомбардувальники у Таксоні, в Аризоні, вони стояли там посеред пустелі, чекаючи своєї години.
Як візуальні об'єкти, вони цікаві, хоча й потворні.
Як виявити красу у цих залізних птахах смерті?
Альберт Ґор сказав, що грошей, витрачених на війну в Іраку, вистачило б на те, щоб у США на кожному даху були сонячні батареї.
Політ над США обіцяє багато мальовничих образів.
Добре це, чи погано, але ця країна домінує майже у всіх сферах життєдіяльності.
І як символ свободи, і як тріумф демократії, і як могутня військова держава.
Ця країна — найбільший споживач на планеті, та саме тут було засновано перші природні заповідники, як, наприклад, Єллоустонський національний парк.
Велике призматичне джерело — справді чарівне місце для аерофотозйомки, адже всі ці неймовірні барви видно лише з висоти.
А наразі США стали найбільшим виробником альтернативних джерел енергії!
Погляньмо, приміром, на Техас і Каліфорнію.
Це надважливі нафтові штати, проте саме вони стали провідними у використанні енергії вітру, а зараз активно переходять на сонячну енергію.
Але все ж таки ця країна тримається на нафті й не може без неї обходитись.
А мене зараз найбільше цікавить енергія, адже саме цій проблемі присвячено мій фільм "ДІМ".
Звичайно, я розумію, наскільки нафта посприяла технічному прогресові, якого ще не знала людська історія.
Але за яку ціну?
Ці скотарські ферми — до речі, знімати нам їх не дозволили — існують тільки завдяки нафті.
Щоб отримати кілограм м’яса, потрібно 2 літри нафти.
Якщо взяти все це до уваги, стає зрозумілим: щось тут не так.
А я вже знаю з досвіду, якщо забороняють знімати, отже, є якась проблема.
Але незважаючи на заборону я роблю те, що повинен: свідчу те, що я бачу.
При сучасних методах тваринництва виділяється більше отруйних газів, ніж у всіх транспортних
засобах загалом.
Тут, як і всюди, 60% зернових йде на харчі для тварин.
Саме тому всі, хто бореться за екологію, переконують нас їсти менше м’яса.
Я розповім вам дещо про бавовну в контексті процесу глобалізації.
З одного боку, мова піде про фермерів, з іншого — про знищення природних ресурсів.
Бавовна перш за все потребує спеку та воду.
У США обширний водоносний горизонт Оґаллала забезпечує водою майже третину плантацій бавовни.
Але оскільки вода для поливу потрібна постійно, рівень води в ньому зменшується.
І може вичерпатися.
Скрізь те саме, що у США, що в Індії.
США на першому місці у світі з експорту бавовни.
Але її виробники, постійно збільшуючи посівну площу, не отримують при цьому прибуток.
І уряд США щороку витрачає мільярди доларів на субсидії та дотації.
Проте у США фермер за день заробляє стільки, скільки африканський фермер — за цілий рік.

БУРКІНА-ФАСО

Тут немає жодної системи іригації, а клімат для бавовни підходить ідеально.
Врожай збирають вручну.
Уся сім’я бере участь.
Адже бавовна — головне багатство цієї землі.
На світовий ринок потрапляє як та бавовна, що вирощена й зібрана вручну, так і бавовна зі США, отримана за підтримки уряду.
А продають їх за однією ціною.
Хоча на виробництво африканської бавовни потрібно у 2000 разів більше робочого часу.
І якщо ринкові ціни падають, то бавовна так дешевшає, що африканським фермерам немає на що годувати сім’ю.
І знову парадокс.
За жорстокою іронією африканська бавовна перетнула весь світ, щоб повернутися сюди у вигляді поношеного одягу.
Секонд-хенд — наш подарунок Африці.
Але біди, пов’язані з бавовною тут не закінчуються.
Казахстан — ще одна країна, яка виробляє бавовну.

КАЗАХСТАН

Зарплати тут вкрай низькі, тому під час збору врожаю школи закривають, щоб діти допомагали дорослим
Тут необхідна велика система іригації.
Бавовна з Казахстану, як і з інших країн, які використовують ті ж методи виробництва, може заповнити ринок і тоді ціни різко впадуть.
Тому в США та Європі фермери отримують субсидії, тоді як в бідних країнах вони нерідко помирають від голоду!
Але ми ще не врахували екологічні катастрофи!
Колись тут протікала річка Сирдар'я.
Вона впадала в Аральське море.
Але її води відвели задля потреб зрошення.
Ріка втратила половину площі водної поверхні, тобто, 75% загального об'єму води.
Важко навіть уявити, що колись тут був порт!
Вода відступила на 80 кілометрів.
Зараз ми такі могутні, що можемо спорожнити море, неначе ванну.
Ми нерідко отримуємо попередження про близьку катастрофу, але не можемо її собі уявити, коли вона вже трапилась.
Так було і тут, на Аральському морі.
4 роки тому уряд Казахстану за кошти з міжнародних фондів частково відновив об'єм води в ріці, і у морі, на найвужчій ділянці, поставили дамбу.
Вода повертається.
А разом із нею риба.
До того ж, швидше, ніж передбачали вчені.
Відновлювальні властивості природи просто вражаючі.
Я приїхав сюди знімати фільм про катастрофу, і був дуже радий виявити щось позитивне.

АРГЕНТИНА

Вода.
Ця тема наполегливо вимагала живописних образів і картин.
У такому разі, що може бути краще за водоспади Ігуассу, на кордоні між Бразилією та Аргентиною?
Ми, зачаровані, знімали там годинами, неначе під гіпнозом.
Водоспади Іґуасу живляться водами північно-східної Бразилії.
Всього тут 275 водоспадів.
Щоб їх побачити, сюди з'їжджаються люди з усього світу.
Але тут є одна маленька деталь: у розкішних місцевих готелях відсутнє обладнання для очистки стічних вод.
І їх зливають прямо у ріку у самому центрі заповідника, хоча він й вважається Об'єктом Всесвітньої спадщини.
Ще один парадокс?

БРАЗИЛІЯ

У Бразилії ми знімали місце, де бере початок річка Амазонка.
Зліва тече річка Ріу-Соліман, а справа — Ріу-Неґру.
У Ріу-Солімані вода червонувата через рясні наноси ґрунту, а у Ріу-Неґру повно залишків
гнилих овочів, і вода там чорна.
Впродовж багатьох кілометрів води цих рік, не змішуючись, течуть по спільному руслу, і зрештою утворюють Амазонку, одну з найвеличніших рік планети.
Гірське пасмо відокремлює Амазонку від величавих боліт Пантанала.
Під час аерофотозйомки ми завжди шукаємо такі місця задля вражаючого поєднання землі, води й неба.
Ми заздалегідь знаємо, що видовище буде прекрасним.
А ще мені вам хотілося це показати з тієї причини, що мало хто знає, як важливі для екології — болота.
Їхня форма — як у наших нирок, і схожа функція.
Ці острівці, вкриті рослинністю, схожі на фільтрувальні секції, а канали між ними наче кровоносні судини.
І за своєю структурою, й за дією вони, як наші нирки, фільтрують та очищують.
Всюди на нашій Землі я бачу єдність Живого.
Нерідко при аерофотозйомці ми отримуємо химерні картини, що нагадують об’єкти під мікроскопом.
Одні й ті ж мотиви, що повторюються й у безкінечно великому, й у безкінечно малому.

КРАЇНА-АГРЕСОР

Сибірські пейзажі чимось нагадують Пантанал, хоча вони зовсім інші.
І все тому, що тут під водою лежить лід.
Змерзлий ґрунт ніколи не тане.
Це називають станом вічної мерзлоти.
Але при її таненні буде вивільнятися метан, що у 23 рази сильніше за дію CO-2.
Вчені побоюються, що в ситуації глобального потепління це може відбутися.
У цьому регіоні зосереджені основні запаси нафти та газу країни-агресора.
Зверху добре видно газові родовища Сургута, звідки чимала частина газу надходить до Європи.
Звідси до мого дому кілька тисяч кілометрів, і, дивлячись на труби газопроводу, я думаю: як знати, може, цей
газ йде якраз туди?
Болотна рослинність поступово формує мулисту поверхню, вона схожа на твердий ґрунт, але вертоліт тут не посадити.
Я ніколи ще не бачив такої незвичайної поверхні.
Сибір — один з регіонів світу з найвищою межею зміни температури.
Від плюс сорока градусів влітку до мінус сорока взимку.
Такою низькою вона й була, коли ми знімали на озері Байкал.
Яке дивне видовище!
Це найдавніше та найглибше озеро у світі.
І одна з найбільших водойм планети.
Вода в озері настільки чиста, що на глибині 40 метрів в ньому все видно.
Взимку через стрибки температури крига ламається, тріскається, знов замерзає, і утворюються дивовижні крижані форми та візерунки.
Вони накладаються один на одного по всій поверхні озера.
Я ще тут не літав, це захоплююче видовище.
Неначе піді мною чорно-біла картина Поллака.

АРКТИКА

А ось ще один сюжет, пов'язаний з льодом, але на цей раз ми набагато далі на Північ.
Ми пролітаємо над канадськими арктичними водами, де криги з кожним роком стає все менше.
У цих кадрах краса слугує посланням.
Крижана поверхня поступається темній воді, що поглинає промені сонця, тоді як білосніжний лід знову посилає їх у небо.
Море теплішає, і лід тане ще швидше.
У результаті відкриваються нові шляхи, що раніше здавалися неможливими.
Крижини у дрейфі завжди блокували північно-західний прохід, який між Європою та Північною Америкою з'єднує Тихий океан з Атлантичним.
Тепер він відкритий.
Це судно одне з перших пройде новим курсом.
Саме тут я збагнув, наскільки швидко змінюється обличчя планети.
Танення арктичного льоду радикально змінює маршрути торгових судів.
У США вже зіткнулися з наслідками кліматичних змін.
Крижані поля — це їхні мисливські угіддя та засоби комунікації.
Ми розуміємо труднощі, до яких людям доведеться звикнути через танення льодів.
Їм доведеться освоїти нові способи пересування.
Наприклад, такий ось симбіоз катера та скутера!

ГРЕНЛАНДІЯ

20 років тому я вже знімав у Гренландії.
Це вражає, та річки тут стали більш повноводні, їхня кількість також зросла.
Ми живемо в епоху великомасштабних змін.
Я це відчуваю.
Голубий колір вказує на найдревніші льодовики, які втратили весь кисень під дією сили тиску.
Айсберги, що дрейфують водами Гренландії, настільки багаточисленні, що часом заважають, блокуючи підходи до портів.
Ці айсберги ми знімали годинами.
Було таке відчуття, що переді мною унікальні витвори мистецтва, створені вітром.

КАНАДА

Крайня північ — простір неспішності.
Тут все дуже повільно.
Деревам треба сотня років щоб вирости.
Це — незайманий ліс Тундри, перші дерева за Північним полярним кругом.
Вдалині, посеред лісу - розробка нафтового родовища, одна з найбрудніших в світі.
Це відомий, недавно збудований нафтовий завод, з дуже дорогим обладнанням.
Він стоїть на бітумних пісках Альберти, у Канаді.
Але в ціх пісках не бурили свердловину.
Нафту тут не викачують.
Вона застигла, вибухнувши у земній атмосфері декілька мільйонів років тому.
Тут відкрита розробка.
Ці величезні вантажівки знаходяться у русі 24 години на добу, без вихідних, що взимку, що влітку.
Вони зупиняються, коли падають ціни на нафту на світовому ринку, й її добування стає невигідним.
Місцеві захисники екології вважають це місце зоною лиха.
Чому?
Справа у тому, що при екстрагуванні - у повітря, у воду та у ґрунт потрапляють шкідливі
хімічні речовини.
Ці вкрай небезпечні для життя токсини, сульфіди й сольвенти нафтових залишків, залишаються у піску.
Але при вечірньому освітленні вони починають світитисяй за блиском нагадують золото.
І знову я зіштовхнувся з парадоксом.
Такий благородний вид.
А це ж чиста отрута.
А ось і доказ: бачите там червону плямочку?
Це опудало, щоб відлякувати птахів.
Птах, що сяде на цю землю, неодмінно помре.

НІГЕРІЯ

Знову нафта.
У Нігерії вона під землею.
Я був радий, коли побачив у лісі ці смолоскипи палаючої нафти.
В одному ряду - й нафта, й її джерело, рослинність.
Ці образи говорять самі за себе.
Тут чимало й морських родовищ нафти.
За її видобутком Нігерія - на першому місці в Африці, там багато її родовищ, проте ця країна - одна
з найбідніших на планеті.
Я хотів показати, що нафта може стати справжнім прокляттям.
Як країна, що настільки багата на природні ресурси, може опуститися до таких злиднів?
Починаєш знімати, маючи якусь ціль.
Шукаєш, і раптом прямо перед тобою виникає готовий образ, неначе він тебе чекав.
Він абсолютно зрозумілий, він говорить про все.
На передньому плані - місцеві мешканці у стані крайнього зубожіння.
На задньому плані - природні багатства країни, їх звідси вивозять, а її населення, 15 0
мільйонів, залишається ні з чим.
Не дивно, що тут постійно точиться партизанська війна.
Багатством в цій країні не діляться.
Так виник Лаґос, її столиця.
Це один з найбільш стрімко зростаючих мегаполісів світу.
Так, зростає він швидко, але за рахунок чого?
За чисельністю нетрів він теж отримає перше місце.
Країна багата на поклади нафти, але в її столиці - мінімальна кількість вчителів та поліцейських на душу населення.
Все це - типові ознаки майбутньої катастрофи.
Малі, інший сюжет, інша Африка.

МАЛІ

Я люблю це місце.
І люблю знімати тут через красу місцевих людей та пейзажів.
Ми пролітаємо над плато Бандіагара на землі Догонів.
Нехай вона й схожа на райський сад, але це далеко не так.
Життя тут суворе, ніяких ознак сучасності.
Тяжка виснажлива робота.
За водою треба йти декілька годин.
Ці жінки так зайняті, що навіть не помітили наш вертоліт.
Хоча навряд його тут хтось бачив.
На цій землі перед нашими очима — живе минуле.
Далі до заходу, в центрі пустелі, річка Нігер петляє та розгалужується.
Люди населяють цю дельту з давніх часів.
Древні цивілізації.
Біля берегів річок стояли поселення, своєрідні споруди наче самі виросли з цієї землі.
Це зона злиття
Чорної Африки та Магрибу.
Тут змішувалися культури.
Бо міста, у яких процвітала торгівля, завжди привертали мандрівників і інтелектуалів.
Мечеть Дженне ЮНЕСКО внесло до списку об'єктів, що мають статус Всесвітньої спадщини.
Тут колись засновували університети, найдавніші на планеті.
Я люблю тутешніх людей.
З правдавніх часів тут ходили каравани верблюдів, плавали човни.
Ці рибаки керують своїми човнами так само як тисячі років тому, а будують їх за допомогою підручних засобів.
Зараз вітрила шиються зі старих мішків, у яких їм привезли гуманітарну допомогу.
Раніше вони, мабуть, ткали їх з волокон місцевого папірусу.
Худоба завжди там, де господарі.
Тут це головне багатство.
Те, що ви бачите, я знімав два роки тому, а тепер я знову повернувся на цю землю.
Те, що я тут побачив, вселяє жах.
Тут була страшенна посуха, а потім пройшли тривалі дощі.
Загинула половина поголів'я худоби.
Ти мені подарувала один з найкрасивіших кадрів цього фільму, коли посміхнулася.
Я за тебе турбуюся, і хочу тобі сказати, що я люблю тебе.
Адже ти ще не знаєш, що ми з тобою - частина однієї великої родини.