The Sagan Series — Останній Шаттл
У шестидесяті та семидесяті ми зробили стрибок уперед.
Можливо, як і я, ви тоді вважали, що людина ступить на Марс ще до кінця століття.
Але замість цього ми зупинились.
Не враховуючи роботів, ми не наблизилися до інших планет та зірок.
Я не припиняю запитувати себе: чи нам забракло мужності?
Або ж ми просто подорослішали?
Можливо, це і є розумна межа наших досягнень.
Зрештою, взагалі дивно, що це стало можливим.
Ми споряджали десятки людин на тижневу екскурсію Місяцем, на завдання, що надали купу даних, з яких нічим, або майже нічим не можна було скористатися для короткотривалого швидкоплинного зиску.
Хоча вони й піднесли дух людства.
Вони відкрили нам наше місце у всесвіті.
Видатна програма, що впливає на самосвідомість, може дати уявлення про крихкість планетарної екології, про всеохоплюючу загрозу, та відповідальність усіх націй та народів Землі.
Існує ще дещо.
Польоти у космос торкаються якихось внутрішніх струн майже кожного, якщо не кожного з нас.
Мій колега-вчений розповів мені про свою нещодавню подорож до нагір’я Нової Гвінеї, де він вивчав народ з культурою кам’яного віку, який не спілкується з західною цивілізацією.
Вони і гадки не мали про ручний годинник, прохолоджувальні напої, або заморожену їжу.
Але вони знали про Апллон-11.
Вони знали, що люди вже ходили по Місяцю.
Вони знали імена Армстронга, Олдріна і Коллінза.
Їм було цікаво, хто літає на Місяць сьогодні.
Проекти орієнтовані на майбутнє, які незважаючи на політичні перепони, можуть дати результат лише через десятиліття, лишаються постійним нагадуванням про те, що це майбутнє існує.
Сам факт завоювання плацдарму в інших світах шепоче нам на вушко, що ми більше, ніж просто пікти, серби, або тагальци.
Ми — люди!
Одночасно люди повсюдно бажають зрозуміти.
Ідея, що ми тепер осягнули щось, розуміння чого не здобув ніхто з тих, хто жив донині, радісне збудження, особливо сильне в задіяних в справі вчених, але відчутне майже для всіх, шириться нашим суспільством, відлунює від стін, та повертається до нас.
Воно заохочує нас і в інших сферах опікуватися проблемами, що досі не мають вирішення.
Воно підвищує загальний рівень оптимізму в суспільстві.
Воно поширює критичну думку, яка так потрібна, коли ми намагаємося вирішити досі невиліковні соціальні проблеми.
Воно стимулює нове покоління вчених.
Чим більше науки висвітлюється у ЗМІ, особливо, якщо описані методи, а також висновки, тим більш здоровим, я гадаю, стає суспільство.
тут, на Землі, нам треба зробити багато домашньої роботи.
Наша готовність її виконати має бути непохитною.
Але ми такий вид, якому з фундаментальних біологічних причин потрібно бачити перед собою межу.
Кожного разу, коли людство роздвигає межі, воно отримує поштовх продуктивної живучості, яка може підтримувати його століттями.
Юрій Романенко по поверненні на Землю після польоту, що був на той час найдовшим в історії, сказав: "Космос як магніт, якщо ви були там один раз, все, про що ви спроможні думати — це, як потрапити туди знов."
