Людська зарозумілість. Карл Саган

- Бачиш оту зірку?
- Ти маєш на увазі оту червону точку? - запитує його дочка
- Так. Її, ймовірно, там більше немає. Вона могла зникнути, вибухнувши. Її світло все ще рухається крізь простір, досягаючи зараз наших очей. Але ми не бачимо її такою, якою вона є. Ми бачимо її такою, якою вона була.
Багатьом людям знайоме це хвилююче відчуття здивування, коли вони вперше стикаються з цією простою істиною.
Але чому?
Чому це повинно бути настільки притягальним?
Величезні відстані до зірок і галактик означають те, що ми бачимо їх у минулому.
Окремі з них існували ще до появи Землі.
Телескопи - це машини часу.
Дуже давно, коли рання галактика почала випромінювати світло в навколишню темряву, не існувало нікого, хто міг би побачити це світло.
Деякі віддалені брили каменів і металу, льоду та органічних молекул злипалися разом, щоб сформувати планету, яку ми називаємо Землею.
І, звичайно, ніхто не міг собі уявити, що тут зародиться життя, розвинуться мислячі істоти, які колись вловлять частину цього світла і намагатимуться з’ясувати, що надіслало його з того напрямку.
Тут ми можемо визнати нашу недосконалість, в окремих випадках серйозну, у намаганні зрозуміти світ.
Показовим є те, що ми змушені проектувати нашу власну природу на навколишній світ.
Людина у своїй зарозумілості вважає себе довершеною, гідною бути божеством.
Дарвін писав у своїх нотатках більш скромно і, я думаю, правдивіше: "Ми походимо від тварин."
Ми своєрідні вискочки.
Ми живемо на космічній околиці.
Ми розвинулися з мікробів.
Людиноподібні мавпи наші двоюрідні брати.
Наші думки не є нашими цілком власними.
І, на додачу до всього, ми спаскудили нашу планету і стаємо небезпечними для самих себе.
Люк під нашими ногами відчиняється.
Ми опиняємося в стані нескінченного падіння в безодню.
Ми блукаємо в непроглядній темряві. І ніхто не відправить по нас пошукову команду.
З огляду на таку сувору реальність ми звичайно схильні закривати очі й вдавати, ніби ми в безпеці в нашому затишному домі.
Ніби падіння - це лише погане сновидіння.
Якщо потрібно трохи міфів та ритуалів, щоб пережити ніч, яка здається нескінченою, то хо з нас не проявить співчуття і розуміння?
Ми прагнемо існувати тут з певною метою.
Навіть не зважаючи на самообман, ніщо не є очевидним.
Важливість наших життів і нашої вразливої планети визначається нашими власними мудрістю та сміливістю.
Ми є хранителями сенсу життя.
Ми прагнемо, щоб батьки піклувалися про нас, пробачали нам наші провини, щоб оберігали нас від наших дитячих помилок.
Але знання краще, ніж незнання.
Безперечно, краще прийняти сувору реальність, аніж обнадійливу казку.
Сучасна наука - це подорож у невідоме, яка виховує терплячість, щоб чекати на кожній зупинці.
Наш здоровий глузд та інтуїція можуть бути помилковими.
Наші побажання не враховуються.
Ми не живемо в привілейованій системі відліку.
Якщо ми прагнемо конкретних космічних цілей, то давайте ставити гідну мету.