Як не бути занудою
Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.
Один із найбільших страхів, що переслідує нас, коли ми виходимо у світ і спілкуємося з іншими людьми, — полягає в тому, що ми насправді можемо бути досить нудними або нецікавими.
Але гарна новина і щира правда полягає у тому, що не існує по-справжньому нудних людей.
Єдина загроза стати такими виникає, коли людям не вдається зрозуміти їхнє власне глибинне "Я", або вони не наважуються чи не знають, як спілкуватися з іншими.
Те, що людина або річ не можуть бути нудними за своєю суттю, чудово демонструє мистецтво.
Багато відомих творів не містять жодних надзвичайних чи рідкісних елементів.
Вони зображають повсякденні речі, але роблять це особливим чином, з незвичайною щирістю та відкритістю до вражень без прикрас.
Погляньмо на якісь трави, намальовані данським художником Крістеном Кебке у передмісті Копенгагена в 1833 (тисяча вісімсот тридцять третьому) році.
З вигляду сцена зовсім нічим не примітна і спочатку може видатися безперспективним матеріалом для живопису.
Та все ж, як будь-який великий митець, Кебке знав, як показати його власне бачення у свіжій, незатьмареній і самобутній манері, та старанно переніс усе це на полотно, зіткавши маленький шедевр із ниток буденності.
Тож так само як не існує на світі нудного узбережжя, дерева, чи кульбабки, не існує і від природи нудної особистості.
Сама по собі суть людської істоти, відверта і непідробна, завжди цікава.
Називаючи людину нудною, ми лише вказуємо на те, що він чи вона не мали сміливості чи наміру розповісти нам, як це — бути ними.
Однак, ми безперечно більш охоче спілкуємося з тими, кому вдається висловити те, чого вони насправді хочуть, чому заздрять, за чим шкодують і про що мріють.
Будь-хто, щиро відтворюючи справжню історію свого існування, гарантовано має матеріал, щоб заволодіти увагою оточуючих.
Цікава особистість — не той, із ким трапились якісь очевидно і безумовно цікаві речі: не той, хто об'їздив півсвіту, зустрівся із важливими можновладцями чи був свідком великих геополітичних подій.
І не той, хто говорить завченими фразами на вагомі культурні, історичні та наукові теми.
Але це той, хто виховав у собі уважного, самосвідомого слухача, надійного і щирого оповідача своїх власних думок і почуттів, той, хто може правдиво говорити про запал, драму та дивакуватість цього життя.
Тож що перешкоджає нам бути настільки цікавими, наскільки ми є насправді?
Перш за все, ми стаємо нудними, коли втрачаємо віру у те, що наші почуття насправді можуть зацікавити інших.
Через звичку чи власну скромність ми відштовхуємо наші найцікавіші переживання убік, щоб слідувати поважним, але мертвим законам того, що могло б справити враження.
Розповідаючи смішний випадок, ми робимо акцент на зовнішніх деталях: хто там був, коли ми пішли, яка була температура повітря, замість того, щоб зосередитись на пласті почуттів, що лежить під товщею фактів.
Мить провини, несподіваного сексуального потягу, приниження, образи, кар'єрної кризи, дивної ейфорії о 3-й ночі.
Наше нехтування власними почуттями — не проста необачність, це може бути умисна стратегія, спрямована на те,
щоб вберегти наш розум від усвідомлення речей, що несуть загрозу нашим уявленням про гідність та нормальність.
Ми нерозбірливо бубонимо зі світом, бо нам бракує сил, щоби впритул, і не відвертаючись, розглянути суть.
Неймовірно, але у п'ятирічному віці більшість людей менш нудна, ніж у 45-річному (сорокап'ятирічному).
Діти захоплюють увагу не тому, що їхні почуття цікавіші, ніж почуття когось іншого, а тому, що вони не соромляться виражати свої емоції без цензури.
Їхня недосвідченість у спілкуванні означає те, що вони досі інстинктивно вірні собі, тож вони відверто скажуть нам, що насправді думають про бабусю та молодшого братика, які у них плани по вдосконаленню планети, і що, на їхню думку, всім слід робити із їхніми шмарклями.
Ми перетворюємось на зануд не природним шляхом, а за іронією долі, що бере владу над нами у юнацтві, коли нам хочеться здаватися нормальними.
Однак, навіть коли ми відверто говоримо про почуття, ми все ж можемо здатись нудними, якщо не розбираємось у них як слід, і застрягаємо на рівні наполягання на емоціях замість їхнього пояснення.
Ми будемо стверджувати й наголошувати на тому, що ситуація була вражаючою, жахливою, чи прекрасною, але не зможемо навести співрозмовникам жодних прикладів чи пов`язаних деталей, що допомогли б достеменно зрозуміти ЧОМУ.
Ми можемо стати нудними, не стільки тому, що не хочемо ділитися своїм життям, як тому, що не знаємо його достатньо, щоб це зробити.
На щастя, здатність бути цікавим — це не щось ексклюзивне, що залежить від виняткової обдарованості.
Для цього потрібні лише прямота, чесність та уважність.
Людина, яку ми називаємо цікавою, це по суті будь-хто відкритий до того, чого всі ми чекаємо від соціальної взаємодії, а саме, неприкрашеного погляду на цей швидкоплинний сон наяву, що зветься життям, із точки зору іншої людини, та впевненості, що ми не залишимось наодинці із нашими найбільш бентежними, особливими та сильними почуттями.
