Оптимістичний нігілізм

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Людське існування лякає і бентежить нас.
Кілька сотень тисяч років тому ми набули свідомість і зрозуміли, що світ навколо дуже дивний.
Він був наповнений іншими істотами.
Деяких ми могли з’їсти, інші є могли з’їсти нас.
Була рідина, яку ми могли пити.
Речі, за допомогою яких ми могли зробити більше речей.
У денному небі сяяла маленька жовта куля, що зігрівала нашу шкіру.
Нічне небо було заповнене красивими вогниками.
Це місце, очевидно, було зроблене для нас.
Щось спостерігало за нами.
Та ми були вдома, через що було не так страшно і тривожно.
Але чим старшими ми ставали, тим більше ми дізнавалися про світ і нас самих.
Ми дізналися, що миготливі вогники світять не для нас, вони просто існують.
Ми не є центром того, що тепер називаємо всесвітом.
І що він набагато, набагато старіший, аніж ми думали.
Ми дізнались, що складаємось з великої кількості маленьких мертвих штук, з яких складаються більші речі, які чомусь вже не є мертвими.
І що ми лише черговий тимчасовий етап в історії, яка триває вже більше мільярда років.
Ми зрозуміли, що живемо на вологому кам’янці, який рухається навколо зорі середніх розмірів у тихому регіоні одного з рукавів пересічної галактики, яка так само є частиною групи галактик, яку ми ніколи не покинемо.
І ця група лише одна з тисяч, що разом формують надскупчення галактик.
Але навіть наше скупчення лише одне з тисяч, які складають спостережуваний всесвіт.
Увесь всесвіт може бути в мільйон разів більшим, але ми цього ніколи не дізнаємось.
Ми можемо розкидатися словами про двісті мільярдів галактик, про трильйони зірок, чи про квадрильйони планет, але всі ці числа нічого не значать.
Наш мозок не може осягнути таких величин.
Всесвіт занадто великий, об’єктів в ньому надто багато, але розмір не найпроблематичніше поняття, з яким доводиться мати справу.
Найскладніше — це час, а точніше час, що є у нас.
Якщо вам пощастить дожити до ста років, то у вашому розпорядженні 5200 тижнів.
Якщо зараз вам 25, то залишилося 3900.
Якщо ж ви помрете у 70 років, то залишилося 2340 тижнів.
Багато часу, але й не дуже.
І що далі?
Ваші біологічні процеси припиняться і динамічна модель, якою ви є, перестане бути динамічною.
Вона розчинятиметься, доки ви не перестанете існувати.
Дехто вірить, що існує частина нас, яку ми не можемо побачити, або виміряти.
Але ми не маємо жодного способу про це дізнатися.
Тож, це життя може бути усім, що у нас є.
І ми, врешті-решт, можемо померти назавжди.
Втім це не так страшно, як звучить.
Якщо ви не пам’ятаєте 13,8 мільярда років, що минули до вашої появи, тоді трильйони, трильйони, трильйони наступних років пролетять непомітно для вас, як тільки ви помрете.
Закрийте очі.
Порахуйте до одного.
Ось так і відчувається вічність.
І, наскільки нам відомо, з рештою сам всесвіт помре, і будь-які процеси припиняться.
Наше відео викликає екзистенціальний страх у багатьох людей.
І останні декілька хвилин не стали винятком.
Цього разу ми хочемо запропонувати іншу точку зору, ненаукову і суб’єктивну.
Нашу філософію, якщо хочете.
Будь ласка, прийміть це з часткою скептицизму.
Ми не знаємо про людське існування більше ніж ви.
Ми протиставляємо екзистенціальному страху оптимістичний нігілізм.
Що ми маємо на увазі?
Коротко кажучи, видається дуже малоймовірним, що 200 трильйонів трильйонів зірок були створені для нас.
В певному сенсі, це нагадує жорстокий жарт, яке зіграло з нами життя.
Ми набули самосвідомість лише для того, щоб зрозуміти, що ця історія не про нас.
Хоч і здорово знати про електрони та електростанції в клітинах, та наука не робить загальну картину менш гнітючою.
Гаразд, і що з того?
У вас є лише одна спроба прожити життя, що трохи лякає.
Але водночас робить вас вільними.
Якщо на всесвіт очікує теплова смерть, кожне приниження, що ви пережили, забудеться.
Всі помилки, яких ви припустилися, не матимуть жодного значення.
Все те погане, що ви зробили, зникне.
Якщо наше життя — це все, що ми можемо пережити, то це і єдине, що має значення.
Якщо всесвіт не має жодних правил, то мають значення лише ті правила, що ми визначили.
Якщо всесвіт не має мети, то ми самі можемо її вказати.
У якийсь момент люди, ймовірно, перестануть існувати.
Але, перш ніж це станеться, ми можемо досліджувати себе і світ навколо.
У нас є можливість відчувати, насолоджуватися їжею, книгами, світанком, і проводити час один з одним.
Той факт, що можемо навіть думати про ці речі майже неймовірний.
Легко сприймати себе окремо від усього, але це не так.
Ми така ж частина всесвіту, як і нейтронна зоря, чорна діра, або туманність.
Насправді ми — та його частина, яка мислить і відчуває.
Ми — органи чуття всесвіту.
По-справжньому вільні на дитячому майданчику розміром зі всесвіт.
Так що ми можемо прагнути бути щасливими.
І спробувати реалізувати щось на кшталт утопії серед зірок.
Не те що б ми дізналися все, що можна дізнатися.
Ми не знаємо, чому закони всесвіту саме такі, якими вони є.
Як з’явилося життя?
І що таке життя?
Ми уявлення не маємо, що таке свідомість і чи самотні ми у всесвіті.
Але ми можемо спробувати знайти деякі відповіді.
Є мільярди зірок, які ми можемо відвідати, хвороб, які ми можемо вилікувати, людей, яким можна допомогти, щасливих почуттів, які можна пережити, і відеоігор, які можна пройти.
Є стільки всього, що можна зробити.
Отже, ви, найімовірніше, використали досить велику частку доступного вам часу.
Якщо це наш єдиний шанс на життя, то не має жодних причин, щоб не отримувати задоволення та жити настільки щасливо, наскільки можливо.
Це ж класно — зробити життя інших людей кращим.
Або ж допомогти побудувати галактичну імперію людства.
Робить те, що вам подобається.
І лише вам вирішувати, що це значить для вас.