Навіщо в природі існують надлишкові копії?

Зазвичай нам не подобається надлишковість, адже кому потрібні багато речей, які виконують одну і ту саму роботу?
Власне, ... вам, якщо ви коли-небудь їхали потягом.
На випадок не такої вже й малоймовірної ситуації, коли гальма виходять з ладу, більшість потягів мають запасну гальмівну систему.
А якщо зламаються і ті, то є ще одна, третя система.
Така, здавалося б, надмірна кількість гальм гарантує безпеку потяга навіть тоді, коли виникає кілька несправностей.
У природі надлишковість має схоже значення: навіть коли ми втрачаємо якийсь вид або два, інші схожі види можуть забезпечити належне функціонування екосистеми.
І, звісно ж, це чудово.
Але з цим пов’язана одна неочікувана проблема.
Як і потяги, екосистеми складаються з частин, які можуть відмовити.
Навіть без людського втручання види постійно вимирають.
І втратити вид – це прикро.
Існує багато причин, чому ми не хочемо зникнення, скажімо, певної унікальної орхідеї.
Але на рівні екосистеми вимирання певних видів не завжди є великою втратою.
Адже у деяких екосистемах кілька різних видів організмів виконують схожі функції.
Багато видів - від бобових до бактерій - захоплюють азот і роблять його доступним для інших живих істот.
Гриби, жуки, бактерії й інші детритофаги та редуценти розкладають мертві організми, перетворюючи їх на поживні речовини.
Різні тварини-запилювачі - від бджіл до мурах - можуть "обслуговувати" одні й ті самі квіти.
Усі ці приклади демонструють так звану "екологічну надлишковість".
Так само як резервні гальма можуть у разі небезпеки запобігти катастрофі, коли вимирає якийсь один вид жуків, інші можуть і надалі продовжувати розкладати відмерлі рештки.
Отже, екосистеми із великим резервом можуть довго функціонувати навіть попри вимирання деяких видів.
А екосистеми, у яких таких взаємозамінних видів менше, набагато більше піддаються ризику руйнування або знищення.
Наприклад, на скелястому узбережжі Тихого океану один-єдиний вид хижих морських зірок контролює популяцію мідій.
Зникнення цього виду порушує функціонування і навіть руйнує всю систему.
Навіть там, де екологічного резерву багато, організми достатньо різні, щоб не бути цілковито взаємозамінними.
Мурахи, для прикладу, не дуже ефективні у запиленні.
Отже, якщо найкращий запилювач зникне, то мурахи не зможуть повноцінно компенсувати цю втрату.
Проте вони могли б частково забезпечувати запилення, допомагаючи уникнути катастрофи.
Для нас, людей, це добре, оскільки навіть коли деякі види зникають, багато екосистем тією чи іншою мірою продовжують виконувати те, від чого залежить наше життя: наприклад, виробляти їжу чи захоплювати й накопичувати вуглець.
Проте це також і велика проблема: оскільки екологічна надлишковість здатна підтримувати відносно нормальне існування екосистем, ми можемо не звертати увагу на випадки зменшення біорізноманіття.
А якщо ми все-таки їх помічаємо, то не надто переймаємось.
Це наче сидіти в потязі, де дві з трьох гальмівних систем відмовили: якщо ми не відремонтуємо гальма одразу після поломки, якщо не збережемо біорізноманіття екосистем достатньо недоторканим, то зрештою втратимо необхідний резерв. якщо не збережемо біорізноманіття екосистем достатньо недоторканим, то зрештою втратимо необхідний резерв.
І в цей момент ми втратимо шанс повернути все до початкового стану.