Чому їздові собаки настільки витривалі

Їздовий собака – собака певної породи (хаскі, маламут, самоїд), що використовується як тягова сила на снігу чи льоду, для буксирування човнів, для перевезення вантажів і людей на нартах.

Привіт, це Кейт із МінітЕрз.
Люди не найшвидші ссавці на планеті, але на дуже великих відстанях ми здатні обігнати будь-який інший вид, що живе на суші.
Окрім деяких собак.
Такими ультрамарафонцями є собаки, виведені для санних перегонів, як суміш сибірського хаскі та аляскинського маламута.
Тягнучи вантаж, вони пробігають 5 марафонських дистанцій за добу.
І так день за днем понад тиждень.
Усе це завдяки їхньому унікальному способу перетворення їжі на енергію.
Як і всі ссавці їздові собаки використовують два види джерел енергії.
Перший - це глікоген, який утворюється з вуглеводів, зокрема з цукрів, які є швидким джерелом енергії. чим нагадує природний газ.
Другий - це жири й білки, які перетворити на енергію не дуже легко і цей процес набагато повільніший, тож їх можна порівняти з дровами.
Глікоген може забезпечувати бігуна енергією на коротких відстанях під час інтенсивних тренувань.
Але, оскільки глікоген швидко витрачається, бігуни на довгі дистанції покладаються переважно на запаси жирів і білків, які згорають повільніше.
Однак, для того, аби перетворити жири й білки на енергію, більшості ссавців необхідно продовжувати безперервно спалювати невелику кількість запасеного глікогену.
І це виявляється серйозною проблемою, тому що доступні об'єми для накопичення глікогену в тілі досить малі, а перетворення різних вуглеводів на глікоген вимагає часу.
Тож бігуну спалюють глікоген швидше ніж він встигає вироблятися.
Якщо вони будуть бігти достатньо довго, то запаси глікогену неминуче закінчаться і бігуни виснажаться.
Їздові собаки ніколи не зазнають виснаження, тому що з початком заїзду їхні тіла якось переходять на спалювання жирів і білків без жодної необхідності використовувати глікоген.
А оскільки жири ті білки можуть бути перетворені на енергію досить швидко, собаки можуть поповнювати енергетичні запаси протягом усього заїзду, незважаючи на глікоген.
Нам досі до кінця невідомо як працює цей спосіб отримання енергії.
Але ми знаємо, що після 9 днів і 1600 кілометрів крізь лід та сніг більшість собак завершують перегони з тими самими життєвими показниками з якими й почали.
На відміну від людей ультрамарафонців, які часто потребують кількох місяців, щоб відновитися, собачі команди, яка добре показала себе в одному наддовгому заїзді - це часто ті, які щойно завершили інший заїзд.
Коли справа стосується витривалості, їздові собаки лишають своїх суперників далеко позаду.