Чому Нідерланди не під водою

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

У січні 1953 року Північне море сколихнув штормовий приплив.
Велетенські хвилі затопили голландське узбережжя, вбивши майже 2 тисячі людей.
54 роки потому схожий шторм знову загрожував країні, але цього разу Нідерланди були готові.
Коли вода піднялася, сучасні автоматичні датчики активували аварійні протоколи.
Протягом наступних 30 хвилин дві двохсотметрові стальні частини штормового бар'єра зачинилися, захищаючи канал і русло річки.
Використовуючи 680-тонні кульові з’єднання, бар’єр рухається синхронно з мінливим вітром і хвилями.
До ранку шторм минув з мінімальними затопленнями.
Перше реальне задіяння Масланткерингу було без сумніву дуже успішним.
Будучи однією з найбільших рухомих структур на планеті, ця захисна споруда від штормового нагону є дивом людської інженерії.
Але бар’єр Маслант є лише частиною гігантської взаємопов’язаної системи водного контролю, відомої як "проєкт Дельта".
І це найскладніший проєкт із запобігання повеням у світі.
Нідерланди мають давню історію регулювання водного режиму.
Країна розташована в дельтах трьох великих європейських річок і майже чверть її території перебуває нижче рівня моря.
Таке географічне розташування робить регіон надзвичайно вразливим до затоплення.
Настільки, що деякі з ранніх голландських керівних органів були неофіційними водними комітетами, які координували проєкти щодо захисту від повеней.
Але після шторму 1953 року уряд Нідерландів вжив більш офіційні заходи - була створена комісія дельти, якій було доручено захистити весь південно-західний регіон.
Фокусуючи увагу на густозаселених містах, їхня мета полягала в тому, щоб знизити щорічну ймовірність повеней до однієї на 10 тисяч, що приблизно в 100 разів безпечніше ніж в середньому по прибережних містах.
Для досягнення цієї високої мети знадобилися різні інфраструктурні об’єкти вздовж південно-західного узбережжя.
Першою лінією захисту стало загородження дамбами повененебезпечних гирл річок.
Ці великі лимани живилися багатьма річками, що впадали у Північне море і під час штормів вони дозволяли паводковим водам спричиняти повені всередині країни.
Використовуючи ряд гребель, комісія дельти перетворила ці гирла в просторі озера, які виконують функції природних заповідників та громадських парків.
Однак, це рішення не спрацювало б для судноплавного каналу Ніюве Ватервеґ.
Будучи життєво необхідним елементом місцевого судноплавства, цей прохід повинен бути відкритим у безпечних умовах і повністю відгородженим під час штормових припливів.
У 1998 році завершений Масланткерінг вже забезпечував необхідний гнучкий захист.
Разом із додатковими бар’єрами, такими як трав’яні стіни й бетонні дамби, ці укріплення становили основу проєкту Дельта, який переважно був орієнтований на стримування океанських штормів.
Але в наступні десятиліття нідерландці продовжили розробку планів з доповнення проєкту Дельта задля захисту від повеней територій вглибині країни.
Згідно з планом простори для річки, ферми й дамби були перенесені далі від берега.
Це залишило більше місця для накопичення води в низинних заплавах, створюючи водойми та середовища проживання для місцевої дикої природи.
Такий стратегічний відступ не лише знизив ризик повеней, але й дозволив побудувати усучаснені поселення тісніше і надійніше.
Можливо, жодне місто Нідерландів не втілює в себе настільки різнобічний підхід до управління водними ресурсами, як Роттердам, процвітаюче місто, розташоване майже цілком нижче рівня моря.
Коли бурі лютують, старіші густонаселені водні райони захищені традиційними дамбами.
Водночас нові водні райони були штучно підняті, часто підтримуючи зелені покрівлі, які збирають дощову воду.
Численні споруди по всьому місту перетворюються на водозабірні конструкції, включно з багаторівневими автостоянками та відкритими стадіонами, які зазвичай слугують театрами та спортивними аренами.
Тим часом у гавані плаваючі павільйони підіймаються разом з рівнем води.
Це перші з кількох запланованих структур, пристосованих для плавання, окремі з яких мають системи очищення води й сонячні колектори.
Ці стратегії є лише деякими з технологій і методів, які дозволили Нідерландам зайняти передові позиції в галузі управління водними ресурсами.
Ця країна продовжує вишукувати нові шляхи підвищення стійкості міст до стихійних лих.
Але оскільки підвищення рівня моря, викликане змінами клімату, загрожує низько розташованим містам по всьому світу, Нідерланди виявляють собою винятковий приклад того, як потрібно рухатися за течією.