Як виникають галюцинації
Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.
Стара жінка на ім’я Розалі була в будинку для літніх людей, як раптом її кімната ожила і наповнилась яскравими вогнями.
У складних візерунках вона могла бачити тварин, дітей і виряджених акторів.
Розалі злякалася не стільки вторгнення, скільки усвідомлення того, що весь цей антураж насправді був галюцинацією.
Її когнітивні функції були у нормі, вона не приймала жодних медикаментів, які могли б викликати ці галюцинації.
Але найдивнішим було те, що якби до неї в кімнату справді увірвався натовп циркачів, Розалі не змогла б їх побачити, адже вона була зовсім сліпою.
В Розалі спостерігався стан під назвою "синдром Шарля Бонне", при якому пацієнти із серйозними розладами зору, або повною сліпотою, раптово починають бачити барвисті галюцинації.
Ці галюцинації з’являються зненацька і можуть тривати або лише кілька хвилин, або повторюватися роками.
Ми досі не до кінця розуміємо, чому вони виникають та зникають, а також чому в одних пацієнтів вони є, а в інших немає.
За допомогою функціональної МРТ ми дізналися, що ці галюцинації активують ті ділянки головного мозку, які відповідають за зір, тобто ділянки, які не активуються уявою.
Багато інших типів галюцинацій, як от нюхові, зорові й тактильні також задіюють ті ж зони мозку, що і справжні відчуття.
З цієї причини вважається, що у формуванні галюцинацій бере участь кора головного мозку.
Цей тонкий шар сірої речовини, що покриває весь мозок, має різні зони, які відповідають за обробку інформації від різних рецепторів.
Але, навіть у людей з цілком нормальними відчуттями мозок створює відображення навколишнього світу з неповної інформації.
Наприклад, наші очі мають сліпі плями, місця, в яких зі сітківки виходить зоровий нерв.
Коли зорова кора обробляє сигнали від фоторецепторів, формуючи цілісні зображення, вона заповнює ці сліпі плями інформацією з прилеглих частин зображення.
Іноді ми можемо помітити сліпу пляму в полі зору, але в більшості випадків ми її не бачимо.
Якщо зорова кора головного мозку, нехай і тимчасово, не отримує сигналів від сітківки очей, мозок все ще намагатиметься побудувати самоузгоджене зображення, але межі його можливостей тепер стають набагато очевиднішими.
Одним із прикладів є яскраво виражені галюцинації синдрому Шарля Бонне, оскільки цей синдром спостерігається лише у людей, які раніше мали нормальний зір, а потім повністю втратили його, а не у тих, що народилися сліпими.
Вчені вважають, що мозок використовує запам’ятовані зображення, щоб компенсувати відсутність вхідних візуальних сигналів.
Те саме стосується й інших відчуттів.
Люди, які втратили слух, часто галюцинують музику і голоси.
На додаток до сенсорної депривації рекреаційні та лікарські препарати, стани на кшталт епілепсії та нарколепсії, а також психічні розлади, як от шизофренія, є деякими з багатьох відомих причин галюцинацій, і ми все ще виявляємо нові.
Найвідоміший вид галюцинацій асоціюється з психоактивними речовинами, такими як ЛСД і псилоцибін.
Їхніми специфічними ефектами є відчуття того, що сухі предмети здаються вологими й що поверхні ніби дихають.
При більш високих дозах починає здаватися ніби видимий світ плавиться, розчиняється у вихорах, або вибухає у фронтальних візерунках.
Є дані, що ці галюциногенні наркотики також діють на кору головного мозку.
Але, в той час, як втрата зору, зазвичай, викликає лише зорові галюцинації, а втрата слуху слухові, речовини на кшталт ЛСД викликають порушення сприйняття, пов’язаного з усіма відчуттями.
Це, найімовірніше, пов’язано з тим, що вони активують рецептори в багатьох зонах мозку, включно з ділянками його кори, що відповідає за всі відчуття.
ЛСД і псилоцибін діють як серотонін в мозку, зокрема зв’язуючись з одним із типів серотонінових рецепторів.
І хоча біологічна функція серотоніну дуже складна і погано вивчена, він, найімовірніше, відіграє важливу роль при інтегруванні інформації від очей, носа, вух та інших органів чуття.
Так, згідно з однією гіпотезою ЛСД і псилоцибін викликають галюцинації через порушення передачі сигналів, задіяних в сенсорному інтегруванні.
Галюцинації, асоційовані з шизофренією, можуть мати схожий механізм із тими, що викликаються ЛСД і псилоцибіном.
Пацієнти із шизофренією часто мають підвищені рівні серотоніну в мозку.
Антипсихотичні препарати полегшують симптоми шизофренії шляхом блокування тих же серотонінових рецепторів, з якими зв’язуються ЛСД і псилоцибін.
А в деяких випадках ці засоби можуть навіть знімати галюцинації у пацієнтів із симптомом Шарля Бонне.
Нам все ще далеко до розуміння всіх різноманітних причин і взаємопов’язаних механізмів галюцинацій.
Але очевидно, що галюцинаторні переживання пов’язані зі звичайним сприйняттям набагато тісніше, ніж ми вважали раніше.
Вивчаючи галюцинації, ми дуже багато дізнаємося про те, яким чином наш мозок створює світ, який ми бачимо, чуємо, відчуваємо на запах і на дотик.
І чим більше і глибше ми вивчаємо ці процеси, тим більше розуміємо, наскільки суб’єктивним та індивідуальним є всесвіт прийняття реальності кожної людини.
