Як відбувається переливання крові

Переливання крові (гемотрансфузія) — операція, яка полягає у перенесенні (пересадці) певної кількості крові або компонентів крові від донора до реципієнта.

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

У 1881 році лікар Вільям Галстед поспішав на допомогу своїй сестрі Мінні, котра мала кровотечу після пологів.
Він швидко встромив голку у свою руку, викачав трохи своєї крові та перелив їй.
Після декількох хвилин невизначеності її стан почав покращуватися.
Галстен не знав, наскільки їм пощастило.
Його переливання спрацювало лиш тому, що він та його сестра мали одну групу крові — щось, що не завжди трапляється навіть у близьких родичів.
За життя Галстеда групи крові ще не відкрили, попри те, що люди експериментували з переливанням крові століттями — в основному невдало.
У 1667 році, французький лікар на ім'я Жан-Батист Дені став першим, хто випробував цю техніку на людині.
Дені перелив кров вівці у тіло Антуана Моруа, чоловіка, що, ймовірно, страждав від психозу, із надією, що процедура полегшить симптоми.
Стан Моруа і справді покращився.
Проте після другого переливання у нього з'явилася гарячка, сильні болі у попереку, інтенсивне печіння у руці, і він почав він мочитися густою, чорною рідиною.
На той момент ніхто не знав, що це були симптоми небезпечної реакції імунної системи організму.
Ця реакція починається з продукування протеїнів, що називаються антитілами, котрі розрізняють клітини організму від чужорідних тіл.
Їхнє завдання — ідентифікувати чужорідні протеїни, або антигени, які знаходяться на мембрані клітини-зловмисника.
Антитіла приклеюються до антигенів, сигналізуючи імунним клітинам атакувати та нищити чужорідні клітини.
Зруйновані клітини згодом виводяться з організму через сечу.
В окремих випадках масове руйнування клітин утворює згустки, котрі перешкоджають доступу крові до життєво важливих органів, перевантажують нирки та спричиняють ниркову недостатність.
На щастя, пацієнт Дені пережив переливання.
Проте після того, як фатальність міжвидового переливання була доведена, процедуру визнали незаконною в Європі, відправивши її у забуття на декілька століть.
Лиш у 1901 році австрійський лікар Карл Ландштайнер відкрив групи крові, критично важливий фактор успіху переливання людської крові.
Він помітив, що змішування різних груп крові спричиняло утворення згустків.
Це відбувається, коли антитіла чіпляються на клітини з чужорідними антигенами, примушуючи клітини крові скупчуватися в одному місці.
Проте якщо клітини донора належать до тієї ж групи, що і кров пацієнта, вони не будуть сприйматися, як ціль для знищення, та не формуватимуть згустки.
У 1907 році лікарі почали змішувати невеликі кількості крові перед переливанням.
Якщо згустків не було, значить, група збігалася.
Це допомогло зберегти тисячі життів та створило передумови для сучасних переливань.
До цього часу всі переливання відбувалися одномоментно, напряму між двома людьми.
Проблемою було те, що кров починає згортатися майже відразу після контакту з повітрям — це захисний механізм, що зупиняє надмірну втрату крові після травмування.
У 1914 році дослідники відкрили, що хімікат під назвою цитрат натрію зупиняє коагуляцію, завдяки вилученню кальцію, потрібного для процесу.
Цитровану кров можна зберігати для подальшого використання — це було першим кроком у підготовці до масового переливання.
У 1916 році двоє американських науковців знайшли ще більш ефективний антикоагулянт під назвою гепарин, котрий деактивує ферменти, що спричиняють згортання.
Ми використовуємо гепарин дотепер.
В той самий час, американські та британські дослідники розробили портативні апарати, що могли транспортувати донорську кров на поля битв Першої світової.
За допомогою щойно відкритого гепарину медики безпечно зберігали літри крові, перевозячи їх прямо на фронт, аби робити переливання пораненим воякам.
Після війни ця неотесана технологія стане натхненням для сучасних банків крові, невіддільної частини лікарень по всьому світі.