Полювання на відьом. Страшна історія

Полювання на відьом (англ. witch-hunt, witch purge) — масові переслідування та вбивства жінок, звинувачуваних у чаклунстві.

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

У 1593 році в німецькому місті Нердлінген власницю готелю Марію Хьолль звинуватили у чаклунстві.
Її заарештували для допиту, та вона все заперечувала.
Вона продовжувала наполягати, що не була відьмою.
Через 62 раунди тортур обвинувачі нарешті її відпустили.
За кілька років до цього, в цьому ж місті Ребекку Лемп спіткала гірша доля.
Вона написала своєму чоловікові з в'язниці, переживаючи, що під тортурами зізнається у всьому, навіть будучи невинною.
Після фальшивого зізнання її спалили на вогнищі перед власною родиною.
Хьолль та Лемп обидві були жертвами полювання на відьом, що відбувалося в Європі та американських колоніях наприкінці 15-го до початку 18-го століття.
Ці полювання на відьом не були унікальним явищем для однієї влади.
Це був цілий феномен, що періодично з'являвся та щоразу слідував схожому сценарію.
Терміну "відьма" присвоювали чимало значень, але в цих полюваннях відьмою була та, що володіла магічними силами та підкорялася сатані, а не Богу.
Це визначення чаклунства поширилося через церкви західної Європи починаючи з кінця 15-го століття.
Воно отримало імпульс після того, як папа видав монаху та професору теології на ім'я Генріх Крамер дозвіл на розшуки відьом у 1485 році.
Його перша спроба, у місті Інсбрук, не знайшла підтримки у місцевої влади, яка не схвалювала його суворих допитів поважних громадян.
"Проєкт" було згорнуто.
Незважаючи на це, він написав книгу під назвою "Malleus Maleficarum" або "Молот відьом".
Текст стверджував про існування відьом і пропонував нещадну тактику для полювання та їх переслідування.
Він називав жінок легшою здобиччю для впливу диявола, хоча і чоловіки могли бути відьмаками.
Книга Крамера стимулювала інших писати власні книги й читати проповіді щодо небезпеки чаклунства.
Згідно з цими текстами, відьми практикували ритуали, зокрема поцілунки анусу диявола, отруювали інших, чи причаровували з допомогою диявольських сил.
Хоча не було жодних доказів для подібних звинувачень, віра у відьом поширилася.
Часто полювання на відьом починалося з нещастя: невдалий урожай, хвора корова або мертвонароджена дитина.
Спільнота звинувачувала чаклунство і шукала відьом поміж своїх членів.
Багато з обвинувачених були з нижчих верств населення: похилого віку, бідняки або соціальні вигнанці, але звинуватити могли будь-кого, навіть дитину.
Хоча полювання на відьом заохочувала релігійна влада, саме місцеві органи влади зазвичай затримували та карали обвинувачених відьом.
Підозрюваних у чаклунстві — допитували та часто піддавали тортурам, і під катуваннями тисячі невинних зізнавалися в чаклунстві самі та "здавали" інших.
Оскільки ці полювання на відьом відбувалися протягом століть на різних континентах, їх специфіка значно варіювала.
Покарання для засуджених ранжувалися від дрібних штрафів до спалювання на вогнищі.
Полювання, жертвами яких стали Хьолль та Лемп, тривали протягом дев'яти років, інші — лише кілька місяців.
Жертвами могли стати від кількох до кількох сотень людей.
Мотивація мисливців за відьмами, ймовірно, також була різна, але виглядає, що багато-хто не просто шукав "крайнього", а щиро вірив у чаклунство та думав, що робить добро, викорінюючи зло у своїх громадах.
Органи влади дозволяли чинити страшні речі на основі цих переконань.
Але були й інакодумці — юристи, вчені та лікарі протиставляли таким книгам як "Молот відьом" Крамера, тексти, що підкреслювали жорстокість полювання, використання примусових зізнань та відсутність доказів чаклунства.
З кінця 17-го до середини 18-го століття їхні аргументи набули сили з розвитком сильних центральних урядів, правових норм і належного судового розгляду.
Полювання повільно пішли на спад, доки й зовсім не зникли.
І початок, і кінець цих звірств приходили поступово, поза звичайними обставинами.
Можливість подібних ситуацій, коли влада використовує повноваження для мобілізації суспільства проти хибної загрози, досі існує.
Як і можливість аргументовано боротися з цими помилковими переконаннями.