Внесок у науку жінок-дослідниць
Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.
В нашій дні ми сприймаємо цікавість як щось звичне.
Ми вважаємо, що якщо докладатимемо достатньо зусиль, то зможемо одного дня побувати біля пірамід, відкрити новий вид рослин, або, навіть, полетіти на Місяць.
Але, у 18-му і 19-му століттях жінки могли дивитися на світ лише через вікно, на світ, який вони навряд чи могли дослідити.
Життя жінок у вікторіанську епоху зводилось в основному до домашніх справ і пліток.
І хоча вони зачитувалися книгами про екзотичні подорожі, більшість з них ніколи не залишала рідного міста.
Однак і серед цих жінок були ті, хто завдяки привілеям, стійкості й неприйняттю відповіді "ні", вирушили у подорож до незвіданих берегів.
У 1860 році Маріанна Норт, біолог і художниця, прибула до Америки, маючи при собі листи з рекомендаціями, мольберт і любов до квітів.
Вона побувала на Ямайці, в Перу, Японії, Індії й Австралії.
По суті вона відвідала усі континенти крім Антарктиди, щоб знайти нові квіти й зробити їхні ілюстрації.
"Я була вражена кількістю того, що можна було намалювати", писала вона.
"Пагорби у дивовижній блакиті, що громадяться один над одним. Я ніколи не бачила такої кількості чистих кольорів."
За відсутності літаків та автомобілів, а часто і навіть доріг, Норт подорожувала на ослах, долала скелі, перетинала болота заради того, щоб дістатися бажаних квітів.
І все це у звичайній на той час сукні, що діставала до землі.
Оскільки фотографія у ті часи була далекою від досконалості, малюнки Маріанни дали можливість всім біологам Європи вперше поглянути на екзотичні рослини, як от непентес з острова Борнео, африканську факельну лілію, і ще багато інших видів названих на її честь, оскільки вона першою описала їх в дикій природі.
Тоді ж у Лондоні жила міс Мері Кінгслі, улюблена дочка свого батька, мандрівного лікаря.
Вона обожнювала слухати його розповіді про звичаї африканських аборигенів.
Її батько писав про них книгу, але захворів і помер, так і не завершивши.
Тож, Кінгслі вирішила, що повинна закінчити цю книгу замість нього.
Приятелі батька відмовляли її від подорожі, лякаючи тропічними хворобами.
Але вона не змінила рішення, і у 1896 році прибула до сучасної Сьєрра-Леоне з двома великими валізами й розмовником.
Подорожуючи джунглями, вона підтвердила існування тварини, яка до цього вважалася міфічною — горили.
Також, вона боролася з крокодилами, побувала в середині смерчу, і навіть лоскотала бегемота своєю парасолькою, коли той перегородив шлях її каное.
Одного разу, падаючи в яму з шипами, вона уникла пошкоджень лише завдяки своїй спідниці.
"Хороша змія, якщо її правильно приготувати, найкраща страва, яку лише можна уявити", писала вона.
Вважаєте Індіана Джонс був винахідливим?
Кінгслі легко б обійшла його.
Але, якщо мова йде про порушення правил, то жодна з жінок-мандрівниць не була настільки відважною, як Олександра Давид-Неель.
Вона жила у Франції й вивчала східні релігії.
Їй відчайдушно хотілось проявити себе перед паризькими вченими того часу, які поголовно були чоловіками.
Вона вирішила, що єдиний спосіб бути прийнятою всерйоз — це відвідати легендарне місто Лхасу, що в горах Тибету.
"Люди казатимуть, що ця жінка жила серед речей, про які говорить", писала вона.
Вона торкалася їх і бачила все на власні очі.
Коли вона прибула до індійського кордону, їй заборонили прохід.
І тоді вона передяглась в тибетського чоловіка.
Одягнувши шубу з яка і намисто з різьблених черепів, вона перейшла через суворі Гімалаї й дійшла до самого міста Лхаси, де і була згодом заарештована.
Вона засвоїла, що чим важча подорож, тим краща історія.
І написала багато книг про тібетську історію, які не лише сколихнули тодішній Париж, але і сьогодні залишаються важливими.
Ці та багато інших відважних жінок обійшли весь світ, аби довести, що жага відкриттів в однієї людини змінює не лише розвиток світової науки, але і саме розуміння того, що є можливим, а що ні.
Вони використовували усю силу допитливості, щоб дізнатися і зрозуміти особливості інших країн.
Можливо тому, що вони самі були настільки незвичайними для тогочасного суспільства.
Подорожі відкрили їм не лише стежки чужих земель, але і те, що вони могли знайти лише самі — усвідомлення власного "я".
