Як падальникам вдається не захворіти

Падальники — вернакулярна назва великих птахів, які здебільшого живляться падлом.

Коли жива істота помирає, її захисні механізми перестають працювати, і крихітні редуценти починають розкладати її вже через п’ять хвилин.
І щоб не підпускати великих м’ясоїдних хижаків, деякі мікроби виробляють особливі речовини, як от токсини антракс і ботулін, крихітні дози яких смертельні для більшості тварин.
Однак, багато падальників зариваються з головою в трупи за відсутності помітних страждань, і ми лише починаємо розуміти, як їм це вдається.
Контроль якості, або придатності одна з їхніх основних ліній захисту.
Вовки та лисиці відомі тим, що вони оминають туші хворих оленів, обираючи здобич інших хижаків, хоча поки невідомо, як вони розрізняють ці трупи.
І, незважаючи на свою репутацію, плямисті гієни віддають перевагу свіжому м’ясу, мінімізуючи свій контакт з мікробами.
Але іноді сильно згниле тіло єдина страва в меню.
І деякі падальники, такі як жуки-могильники й грифи навмисно розшукують гнилу падаль, тому що її легше знайти, в ній простіше копирсатися, і легше захищати.
Для боротьби з мікроорганізмами в такій поживі жуки змащують тушу антимікробним слизом перед тим, як їсти її.
Інші падальники воліють після трапези приймати антибіотики.
Грифи-ягнятники атакують мікробів шлункову кислотою, що вдесятеро кислотніша за нашу власну, яка достатньо сильна, щоб викликати корозію сталі.
Але деякі живучі патогени, включно з тими, що викликають ботулізм і правець, проходять через цій їдкий казан і процвітають у кишківнику.
Ми достеменно не знаємо, як падальники виживають після перших потраплянь токсинів в організм, але нам відомо, що з кожною наступною зустріччю їхня імунна система виробляє все більше антитіл, вибудовуючи несприйнятливість до токсинів.
Контакти всередині груп падальників також можуть надавати їм імунну підтримку.
Гієни і леви, наприклад, найімовірніше обмінюються великими кількостями мікробів коли чистяться, їдять, чи змагаються між собою.
Це допомагає їм сформувати груповий імунітет до токсинів, як от до токсину антраксу.
Схожим чином ми, люди, створили наш власний популяційний імунітет шляхом контрольованої взаємодії з хворобами на кшталт менінгіту і віспи.
І ми називаємо це вакцинацією.
Але нам ще не вдалося перемогти ботулізм або сибірку, тож, можливо, ми зможемо перейняти деякі прийоми у падальників.
Зрештою, у нас з ними спільного набагато більше, ніж здається на перший погляд.