Як Північна Америка стала такою, якою ми знаємо її зараз

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Географія нашої планети постійно змінюється.
Кожен континент переміщується по земній кулі на одній або кількох тектонічних плитах, іноді досить сильно при цьому змінюючись.
Сьогодні ми поговоримо про Північну Америку і її знайомий (північноамериканцям ред.) ландшафт з унікальними особливостями, який формувався протягом сотень мільйонів років.
Наша історія починається приблизно 750 мільйонів років тому, коли супер континент Родинія втратив стабільність і розпаявся вздовж лінії, яка зараз відома як східне узбережжя Північної Америки.
Внаслідок цього з’явився океан Панталасса.
Це — канадська платформа, або Лаврентія, праматерик, який зростає наступні кількасот мільйонів років в міру того, як з ним стикаються архіпелаги, що додають йому масиви суші.
Зараз ми на позначці 400 мільйонів років тому.
Масивна африканська плита віддалена від сьогоднішнього східного узбережжя повільно рухається на захід, ліквідуючи стародавній океан Япет.
В результаті, 250 років тому вона зіткнулася з Лаврентією, сформувавши ще один супер континент — Пангею.
Надзвичайний тиск викликає формування розломів і складок, спричинивши утворення гірської системи Аппалачі.
Перенесемося вперед у часі.
Приблизно через 100 мільйонів років Пангея розпадається, і між північноамериканською й африканською плитами з’являється південна частина Атлантичного океану.
Ще трохи вперед у часі, і зараз плита Фараллон, що рухається на схід, стикається з сучасним західним узбережжям.
Через високу густину плита Фараллон занурилася під Північну Америку.
Це називається субдукцією.
При субдукції вода потрапляє в заповнену магмою земну мантію.
Це знижує температуру плавлення магми, змушуючи її підійматися крізь північноамериканську плиту.
З підземної камери магма рухається вгору і вивергається пасмом вулканів.
Магма, що лежить глибоко під землею повільно остигає і кристалізується, утворюючи тверді породи, в тому числі граніт, виявлений в національному парку Йосеміті й в горах Сьєра-Невада.
Ми повернемось до цього пізніше.
Отже, 85 мільйонів років тому плита Фараллон стає горизонтальнішою, спричиняючи поширення вулканізму на схід, і, в решті решт, його цілковите припинення.
У міру свого занурення плита Фараллон стискає Північну Америку, виштовхуючи гірські хребти, на кшталт Скелястих гір, що простягаються майже на 5 тисяч кілометрів.
Незабаром після цього від Північної Америки відколюється євразійська плита, утворюючи північну частину Атлантичного океану.
Знову перенесемося вперед у часі.
Тепер підіймається плато Колорадо, що ймовірно пов’язано з комбінацією висхідного мантійного потоку і потовщенням північноамериканської плити.
У наступні тисячоліття річка Колорадо сформує у цьому плато грандіозний Великий каньйон.
30 мільйонів років тому значна частина плити Фараллон пірнула в мантію, залишивши лише маленькі частини, які все ще в процесі субдукції.
Тихоокеанська і північноамериканська плити сходяться і формують нову межу — розлом Сан-Андреас.
Тут північноамериканська плита рухається на південь, ковзаючи відносно тихоокеанської плити, яка зміщується на північ.
Ця границя між плитами існує донині й зсувається приблизно на 30 міліметрів щороку, що може викликати руйнівні землетруси.
Сан-Андреас також розсовує західну частину Північної Америки вздовж широкої рифової зони.
Цей регіон називається провінцією долин і хребтів, і внаслідок підняття та ерозії він сприяв розкриттю покладів граніту в Йосеміті й Сьєра-Неваді.
Ще через 15 мільйонів років магма з мантії пропалює величезну діру в західній частині Північної Америки, періодично вивергаючись на поверхню.
Сьогодні це магматичне вогнище живить активний супер вулкан під Єллоустоунським національним парком.
Він не вивергався останні 174 тисячі років.
Але, якби це сталося, він покрив би попелом більшу частину континенту, зачорнивши небо, і загрожуючи існуванню людства.
Супер вулкан Єллоустоун лише одне нагадування про те, що Земля продовжує клекотіти під нашими ногами.
Через переміщення плит планета знаходиться в стані безперервного руху.
Хто знає, як зміниться ландшафт Північної Америки в наступні кілька сотень мільйонів років.
З огляду на те, що континент повільно змінюється до невпізнання, мабуть, про це зможе розповісти лише геологічний час.