Чи існує межа науково-технічного прогресу?

Науково-технічний прогрес — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи.

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Чимало поколінь вважали, що досягли вершини технологічного прогресу.
Але 100 років тому технології, які ми сьогодні приймаємо як належне, здавалися б нам неймовірною магією.
То ж, чи існує такий момент, коли ми досягнемо фактичної межі технологічного прогресу?
Якщо так, то наскільки близько ми до тієї межі зараз?
Півстоліття тому радянський астроном Микола Кардашов ставив подібні запитання, і придумав спосіб вимірювання технологічного прогресу, навіть, якщо ми не маємо жодного уявлення про те, як він виглядатиме.
Все, що б ми не робили в майбутньому, вимагатиме енергії.
Тому шкала Кардашова класифікує гіпотетичні цивілізації, чи то іншопланетні цивілізації там у всесвіті, або ж нашу власну за трьома рівнями на основі споживання енергії.
Крихітна величина енергії, яку ми зараз споживаємо, блідне поряд із тим, що лишається невикористаним.
Перший тип — планетарна цивілізація може отримати доступ до всіх енергетичних ресурсів рідної планети.
В нашому випадку це 174 тисячі тераватів, що Земля отримує від Сонця.
В цей час ми освоїли лише 15 тераватів цієї потужності, в основному за рахунок спалювання сонячної енергії, накопиченої у викопному паливі.
Для того, щоб наблизитися до цивілізації першого типу, нам необхідно захоплювати сонячну енергію безпосередньо і суттєво ефективніше, покривши планету сонячними батареями.
За найоптимістичнішими моделями ми могли б досягти цього лише за чотири століття.
Що ж буде далі?
Земля отримає лише крихітну частку енергії Сонця, в той час, як решта, а це 400 йотаватів втрачається в мертвому космосі.
Але другий тип, або зоряна цивілізація, може отримати більшу частку енергії своєї домашньої зірки.
Замість встановлення сонячних панелей повсюди на планеті, цивілізація другого типу встановлюватиме їх безпосередньо на орбіті навколо своєї зорі, утворивши теоретичну структуру під назвою «сфера Дайсона».
Яким же буде третій крок?
Цивілізація третього типу збиратиме всю енергію своєї рідної галактики.
Але ми можемо подумати про прогрес з іншої точки зору.
Наскільки малими об'єктами ми можемо керувати?
З цією метою британський космолог Джон Барроу класифікував цивілізації за розміром об'єктів, які вони контролюють.
Вони варіюються від механічних конструкцій нашого власного масштабу до будівельних блоків нашого тіла, і аж до атомів та їхніх частин.
У цей час ми торкнулися атомарного рівня, хоча ступінь нашого контролю залишається обмеженим.
Та, потенційно, в майбутньому, ми можемо дістатися до набагато меншого.
Щоб отримати уявлення, наскільки це відповідає дійсності, порівняємо.
Спостережуваний всесвіт на 26 порядків більше людського тіла.
Це означає, що якби ви збільшили масштаб у 10 у 26 степені разів, то ваші розміри були б співмірні з розмірами всесвіту.
Та, щоб досягти мінімальної довжини, планківської довжини, нам потрібно збільшити масштаб у 10 в 35 степені разів.
Як сказав колись фізик Річард Фейнман, там на дні багато місця.
Замість однієї, або іншої наша цивілізація цілком ймовірно буде розвиватися одразу за обома шкалами — Кардашова і Барроу.
Точність у найменших масштабах дозволяє ефективніше використовувати енергію, та відкриває нові джерела енергії, як-от ядерний синтез, чи навіть антиматерію.
І цей приріст енергії дозволить нам розвиватися та будувати в більших масштабах.
Тоді дійсно розвинена цивілізація буде використовувати як зоряну енергію, так і субатомні технології.
Та ці передбачення були зроблені не лише для нас — людей.
Вони також можуть виступати в якості засобу виявлення розумного життя у всесвіті.
Якщо ми знайдемо сферу Дайсона навколо віддаленої зорі, це буде досить переконливою ознакою життя.
Але що, коли замість структури, що пасивно вбиратиме всю енергію зірки, як рослина, іншопланетна цивілізація побудує таку, що активно висмоктуватиме енергію зорі, як колібрі?
Яким би страхітливим це не здавалося, та ми помічали надзвичайно щільні небесні тіла розміром із планету, які висмоктували матерію з набагато більшої зорі.
Було б занадто передчасним робити висновок, що це свідчить про життя у всесвіті.
Для цих спостережень існують пояснення, які не пов'язані з іншопланетними формами життя.
Та це не заважає нам запитувати: А що як?..