Домашній пил – це переважно мертва шкіра?

Це я перед закінченням коледжу.
Сьогодні я збираю свої речі.
Моя кімната у жахливому стані: повсюди бруд та пил.
Неймовірно, скільки пилу тут накопичилося. Просто жах.
Вочевидь, я у віці 21 (двадцяти одного) року цікавився таким запитанням: звідки береться пил?
У цьому відео ми спробуємо з'ясувати.
Але насамперед зазначу, що спонсор цього відео - Google.
Коли до мене звернулися щодо спонсорства, у мене виникла ідея показати вам, як я шукаю в Google відповіді на складні запитання.
Зрештою, в основі будь-якого дослідження лежить саме пошук.
Я не хотів ставити прості питання на кшталт: "Яка відстань від Землі до Місяця?", "Скільки років Дереку Маллеру?", або "Скільки б дерев сточив бабак, якби міг це робити?".
Тому що на першій же відповіді відео скінчилося б.
Але серед усіх запитів запитання з чіткими, однозначними відповідями насправді трапляються рідко.
Мільярди пошукових запитів щодня обробляє Google, і 15% цих запитів є цілковито новими для Google.
Google ніколи не дає вам просто відповідь.
Натомість за допомогою спеціальних алгоритмів він за частку секунди знаходить найрелевантнішу інформацію з-поміж сотень мільярдів вебсторінок.
Що робити з цією інформацією - вирішувати вам.
Тому для цього відео я обрав вкритий міфами ... пил.
Неймовірно.
Якось я знімав один зі своїх роликів, один вчений сказав мені, що 70% домашнього пилу - це відмерлі клітини шкіри.
Я чув про це раніше, і ви, ймовірно, також.
Якщо написати в Google "Is dust", то першим пропонованим рядком буде "dead skin", тому що люди найчастіше формулюють запит саме так.
Але швидкий аналіз сторінки показує, що це твердження не відповідає дійсності.
Це помилкове уявлення.
Live Science пише: іноді стверджується, що 70-80% пилу - це частинки шкіри.
Але якщо ви не птах чи рептилія під час линяння, і не працюєте в лабораторії Франкенштейна, то лиш крихітна частка пилу є вашими змертвілими частинками.
Журнал BBC Science Focus опублікував статтю на тему: "З чого складається пил? Вважаєте, з людської шкіри? Подумайте ще раз..."
У статті сказано, що це хибне уявлення, і що більшість пилу насправді потрапляє у приміщення ззовні, а решта - це волокна з килимів та одягу.
І звісно, ви знайдете в інтернеті багато людей, які спростовують цю ідею.
То що, можна ставити крапку?
Безперечно, ні.
Я маю на увазі, що, виконавши один пошук, справу не закрити.
Вкрай важливо усвідомлювати свої власні упередження.
На початку це твердження здавалося мені хибним - що 70% (сімдесят відсотків) домашнього пилу - це мертва шкіра.
Воно достатньо приблизне, щоб стати чимось на кшталт міської легенди, тож мало нагадує правду.
Якщо домашній пил - це переважно мертва шкіра, то чому покинуті будівлі з часом запилюються?
Спростування збігаються з моїми упередженнями, тож тут легко зупинитися.
Але будьте обережними, щоб не шукати лише факти, які підтверджують вашу думку.
Поширена помилка - вводити в пошуковий рядок вже готову відповідь.
Придивіться уважніше.
На цих сайтах бракує посилань на наукові статті.
Цікаво, якщо ідея про те, що 70-80% (сімдесят-вісімдесят відсотків) пилу - це шкіра, цілковито хибна, то як тоді взагалі виник цей міф?
Звісно, якась частка пилу повинна бути мертвою шкірою.
Але яка?
Що ж, почнемо із загальних речей.
Що саме ми називаємо пилом?
Зазвичай пилом називають частинки, які можуть довго висіти у повітрі під дією природних сил.
Але наскільки великим є цей проміжок часу і про які саме сили йдеться?
Визначення пилу нечітке,.. як і сам пил.
На запитання про розмір пилової частинки ви отримаєте різні відповіді.
Міжнародна організація зі стандартизації визначає пил як будь-яку частинку з діаметром, меншим ніж 75 мікрометрів.
Це приблизно дорівнює товщині людської волосини.
Словник термінів атмосферної хімії визначає пил як будь-що розміром до 100 мікрометрів.
Але я знайшов кілька статей, у яких згадуються частинки розміром до двох міліметрів.
Ця невідповідність пояснюється тим, що найважливішою характеристикою пилової частинки є не її розмір, а швидкість осідання, яка визначає час перебування частинки в повітрі.
Металева кулька діаметром 100 мікрометрів впаде на землю дуже швидко, а бавовняне волокно довжиною 2 мм (два міліметри) може ширяти в повітряних потоках як завгодно довго.
Щоб врахувати розміри, форми та густину пилових частинок, Міжнародна організація зі стандартизації має спосіб обчислення ефективного діаметра.
Вони визначають його як діаметр гіпотетичної кулі густиною 1 г/см³ (один грам на кубічний сантиметр), яка має ту саму усталену швидкість осідання в спокійному повітрі, що й частинка, незалежно від її геометричних параметрів та реальної густини.
За цими показниками будь-яку клітину людської шкіри розміром приблизно 30 мікрометрів можна вважати пилом.
То скільки змертвілих клітин шкіри злущується з нас?
Ви, мабуть, думаєте, що швидкість оновлення шкіри добре відома?
Ні.
Інтернет - це заплутана мережа помилкових тверджень і недійсних посилань.
Намагаючись знайти відповідь, я переглянув десятки статей, в яких йшлося про кількість від 30 тисяч клітин за день до 300 тисяч за хвилину.
Приблизна маса відмерлої за рік шкіри складає до 4 кілограмів на людину.
Використовуючи Google Scholar - потужний ресурс для пошуку по наукових публікаціях - я зміг знайти кілька рецензованих джерел, дані в яких збігаються: щогодини утворюється близько 20 (двадцяти) мільйонів нових клітин шкіри.
В міру формування нових клітин старі клітини "виштовхуються" назовні крізь епідерміс.
Через кілька тижнів вони стають пласкішими й твердішими, формуючи бар'єр, який захищає наші тіла від навколишнього середовища.
Ці зовнішні відмерлі клітини зрештою відділяються і злущуються.
Таким чином, ми постійно линяємо.
Як змії.
Цей процес непомітний, оскільки наша шкіра змінюється поступово, по одній клітині.
Цікаво, що відмерла шкіра відлущується з передпліччя швидше, ніж зі спини; і швидше зі спини, ніж зі шкіри живота.
Один зі способів, яким вчені вимірюють швидкість скидання шкіри, полягає в приклеюванні невеликих контейнерів до шкіри й зборі відмерлих клітин за проміжок часу щонайменше 48 годин.
Напевне, я про це пошкодую.
Результати вимірювань показали, що кожен квадратний сантиметр поверхні нашого тіла скидає близько тисячі відмерлих клітин за годину.
Площа поверхні тіла середньостатистичної дорослої людини - приблизно 2 квадратних метри.
Це означає, що ми скидаємо приблизно 20 мільйонів клітин шкіри за годину.
Що за добу дає пів мільярда відмерлих клітин шкіри.
Ці пів мільярда клітин мають масу від одного до двох грамів, що приблизно дорівнює масі монети номіналом "10 копійок".
Це означає, що за рік ми скидаємо приблизно пів кілограма клітин шкіри.
Можна по-іншому уявити цю величину: за один рік ви скидаєте 180 мільярдів мертвих клітин шкіри.
Приблизно такою ж є кількість зірок у галактиці Чумацький Шлях.
Середня сім'я з 2,6 (двох цілих і шести десятих) осіб могла б покрити горизонтальну поверхню (підлогу) площею 180 м² (квадратних метрів) шаром клітин шкіри товщиною в одну клітину приблизно за 200 днів.
За умови, що всі ці клітини розподіляться рівномірно, чого, звісно ж, не станеться, адже частина клітин злущиться під час миття, частина залишиться на одязі або постільній білизні й змиється під час прання.
А ще частина відпаде за межами дому.
І все ж, кількість шкіри, яку ми скидаємо, - не мала.
Але скільки це у відсотках, якщо взяти увесь домашній пил?
Виявляється, це не так вже й легко з'ясувати, оскільки існує багато інших джерел пилу, таких як квітковий пилок, волокна з килимів, одягу та м'яких меблів; бруд, принесений ззовні, і навіть мікрометеоритний пил з космосу.
Я звернувся до експертів, які досліджували пил, і вони порадили мені цю книгу: "Біологія домашнього пилу" авторки Йоханни ван Бронсвік.
І дійсно, на сторінці 37 є ось такий графік.
Він начебто показує, що частка клітин шкіри у завислому в повітрі пилі складає 80%.
Проте, насправді це не так.
Це графік з областями й накопиченням, він показує, що на мертву шкіру припадає лише 20% частинок розмірами від 100 (ста) до 300 (трьохсот) мікрометрів.
Чи могло неправильне тлумачення цього графіка стати причиною появи міфу?
Можливо й так.
Та мене більше зацікавило те, що цей міф не такий вже далекий від істини.
Згідно з графіком, 50% частинок пилу, менших за 100 мікрометрів - це відмерла шкіра людини.
У книзі також йдеться про дослідження, в якому вчені під мікроскопом вивчали отриманий з матраца пил.
Виявилось, що 53% всього пилу були частинками шкіри.
Отже, спростування спростоване.
Хоча клітини шкіри й не становлять 70% домашнього пилу, вони все ж складають значну його частину.
Звичайно, точне значення залежить від того, скільки пилу надходить з навколишнього середовища.
Згадані дослідження проводилися в Нідерландах, де підлога зазвичай дерев'яна, тож пилу на ній збирається менше, ніж в будинках з килимовим покриттям.
Це також залежить від того, частинку якого розміру ми вважатимемо пилом.
Відмерлі клітини шкіри складають приблизно половину малих частинок пилу, але набагато менше половини від того, що всмоктує ваш пилосмок.
Огидно!
Логічно припустити, що найбільша кількість мертвих клітин шкіри скупчується біля нашого ліжка.
Тут ми проводимо третину життя, втрачаючи третину відмерлої шкіри під час сну.
Якби це було так, то маса матраца подвоювалася б кожні 10 років.
Це було опубліковано в інформаційному виданні 20 років тому.
У статті збільшення маси матраца було пов'язане з пиловими кліщами.
Це твердження не має наукового обґрунтування, але воно поширилося всім інтернетом.
Воно хибне.
І ось чому.
Якби дві людини спали на одному ліжку протягом десяти років, і навіть якби всі їхні відмерлі клітини шкіри залишалися в матраці, то його маса збільшилася б на 3 кілограми.
А через збереження маси пилові кліщі, які харчуються цією відмерлою шкірою, не могли б збільшити масу.
Отже, загальне збільшення маси матраца складатиме менше ніж 10% (десяти відсотків).
До того ж клітини мертвої шкіри достатньо дрібні та легкі, щоб ширяти у повітрі.
Під час застеляння ліжка кількість частинок шкіри в кубічному метрі повітря зростає від 21 000 (двадцяти однієї) до 107 000 (ста семи тисяч).
Пил з частинок шкіри неминуче утворюється, і його виникає багато там, де багато людей.
Вчені дослідили завислий пил у повітрі лондонського метро, і з'ясували, що на фрагменти відмерлої шкіри припадає близько 10% (десяти відсотків) маси пилу.
Окрім частинок шкіри ми також скидаємо безліч мікроорганізмів, які живуть на нашому тілі: мікробіом, що кишить бактеріями, грибами та кліщами.
Щогодини наше тіло покидає близько мільйона мікробів, що утворює своєрідну хмару в повітрі на відстані метра від нас.
В одному дослідженні людину помістили в чисту кімнату на 90 хвилин.
Вчені потім ідентифікували людину з цієї кімнати не за допомогою ДНК, а завдяки характерним особливостям "відбитка" мікробної "хмари".
Метод виявився настільки точним, що вчені запропонували його для експертно-криміналістичної експертизи.
Колись ми зможемо використовувати мікробно-пилові "хмари" для розкриття злочинів.
Пил може багато чого розповісти про нас, адже значна його частина - це і є ми самі.
Усі чули вираз "порох до пороху", але чи замислювалися ви над тим, що кожного дня частина нас у прямому сенсі стає порохом, тобто пилом.
Коли я читав цю книгу про біологію домашнього пилу, деякі місця в ній звучали для мене ніби поезія.
Дослідження офісного пилу під оптичним мікроскопом показало: деревні волокна з паперу, пил зі стирачки (гума, кальцит і пемза), людське волосся, різнобарвні бавовняні та синтетичні волокна, як-от нейлон, віскозу, триацетат целюлози й акрилонітрил, лупу, тютюн, попіл цигарок, графіт, тирсу, сажу, відлущену фарбу, клей, обрізки нігтів, а також сліди кварцу і крохмалю.
Мені подобаються всі ці слова, оскільки вони викликають яскраві образи, ніби найдрібніші частинки нашого життя можуть відтворити повну картину реальності: хто де був, і що робив.
Пошук у пилу нагадує пошук в інтернеті.
Тут також багато частинок, все нечітке і розмите.
Але з правильними інструментами й дещицею наполегливості ми зможемо отримати інформацію, приховану в шарі пилу.
Правда полягає в тому, що домашній пил, особливо дрібний і той, що є біля ліжка - це здебільшого мертва шкіра.
Чому це важливо? [запитує сам у себе]
Тому що це те, в чому ми можемо бути впевнені.
Століттями наука відбивалася від невігластва, і справжні знання про реальність - це єдиний спосіб досягти прогресу.
Інтернет дає нам необмежені можливості поширювати ці знання.
Але це стає можливим, лише якщо хтось затратить час та зусилля на дослідження і встановлення істини.