Як змінювалася тривалість життя людей
Привіт, це "Хвилина Землі".
Нещодавно ми зробили відео про те, наскільки оманливими можуть бути визначення "очікуваної тривалості життя", і про те, що графіки можуть розповісти нам набагато більше про тривалість життя.
У тому відео ми розглянули криві виживаності для собак, морських черепах і сучасних людей.
Але ми, як допитливі істоти, хочемо дізнатися не лише про сучасних людей, а й про те, як тривалість людського життя змінювалася з часом.
Тож ми дослідили дані, щоб побудувати криві виживаності для людей в різні періоди історії.
Принаймні, ми спробували, адже практично неможливо отримати такі дані для всіх людей за весь час.
У багатьох місцях такі записи або були знищені, або початково не зберігались, або ж зберігалися лише для багатих людей та дворянства.
Група, для якої, мабуть, існують найповніші дані, - це білі чоловіки з постколоніальних Сполучених Штатів.
Це означає, що наші дані представляють лише крихітну частку відсотка людей, які коли-небудь жили, тож така вибірка дуже нерепрезентативна.
Але певні висновки вона дозволяє зробити.
Як-от висновок про те, що глибока старість - це не щось притаманне сучасній епосі.
На початку 1800-х років середня очікувана тривалість життя білих чоловіків у США становила лише 42 роки.
Президенту Джон Адамсу, проте, було 90 років на час смерті у 1826 (тисяча вісімсот двадцять шостому).
Це не означає, що 30-річні чоловіки були людьми похилого віку.
Здорові 30-річні чоловіки виглядали приблизно так, як 30-річні виглядали завжди.
Просто, велика кількість молодих людей помирала від війн і хвороб, зміщуючи середнє значення.
Якщо поглянути на виживання чоловіків середнього віку у порівнянні з виживанням інших тварин, то білі американці у 1800-х роках нагадували вовків, багато з яких гинуть через бої та інфекції.
Водночас білі американські чоловіки сьогодні ближчі до домашніх собак, які рідко гинуть у розквіті сил.
Але є іще дещо, на що варто звернути увагу: до 1960-х років лише третина білих чоловіків-американців, які досягли віку 60 (шістдесят) років, доживали до 80 (вісімдесяти).
Після 60 (шістдесяти) років людські тіла швидко старіють, а шанси на виживання стрімко падають.
Щось схоже спостерігається у диких овець, які вмирають невдовзі після досягнення зрілості.
Однак сьогодні понад половина білих американців-чоловіків, та й взагалі усіх людей, що досягли віку 60 років, доживуть до 80 (вісімдесяти) і більше.
Зараз ми старіємо не настільки швидко, як кити: у нас багато хороших років наприкінці життя.
Але в той час, як довголіття китів обумовлене специфічними мутаціями, пов'язаними з відновленням ДНК, сучасні люди мають велику тривалість життя здебільшого завдяки розробці препаратів проти пневмонії, яка колись була "вбивцею номер один" серед старих людей.
Але найбільші зміни у виживаності людини за останні 200 років відбулися якраз у протилежній частині кривої [показано].
Тобто, всім відомо, що ми знизили дитячу смертність, але насправді це зниження надзвичайне!
На початку 1800-х років майже чверть білих американців-чоловіків помирали в перший рік свого життя через пологові ускладнення, інфекції та погані санітарні умови; у них були приблизно такі ж шанси на виживання, як у деяких пташенят.
Але 200 років по тому, завдяки таким важливим досягненням, як широкий доступ до лікарської допомоги, вакцинації дітей та чистої питної води, померло дуже мало білих американських немовлят чоловічої статі.
Ми також спостерігаємо суттєві позитивні зміни й для тих, хто не входить до цієї, очевидно, нерепрезентативної групи.
В усьому світі дитяча смертність знизилася до менш ніж 3% (трьох відсотків).
Звісно, ці позитивні ефекти розподілені нерівномірно, і нам потрібно ще багато працювати, щоб забезпечити всім немовлятам найвищі шанси на виживання.
Але майже повсюди у світі показник дитячої смертності продовжує падати.
Очікується, що до 2100 (дві тисячі сотого) року 99% усіх дітей доживуть до свого першого дня народження.
Наша крива виживаності не схожа на криву для жодної іншої тварини, і це, вочевидь, добре для нас.
