Найзагадковіша зірка в Усесвіті (Тебет Бояджіен)

Сфера Дайсона — це гіпотетична мегаструктура, яка повністю охоплює зірку і захоплює великий відсоток її потужності.

Надзвичайні твердження вимагають надзвичайних доказів, і це моє завдання, мій обов'язок, як астронома, нагадати людям, що інопланетні гіпотези мають бути останнім засобом.
А зараз я хочу розповісти вам історію про це.
Ви дізнаєтесь про дані з місії НАСА, звичайних людей і одну з найдивовижніших зірок у нашій галактиці.
Ця історія бере початок у 2009 році, коли запустили місію НАСА Кеплер.
Основною науковою метою Кеплера було знайти планети за межами нашої Сонячної системи.
Це робили, спостерігаючи за тією ділянкою в небі, он тією з усіма маленькими місцями.
І в цій ділянці він контролював яскравість понад 150,000 зірок безперервно, протягом чотирьох років, збираючи дані кожні 30 хвилин.
Він шукав те, що астрономи називають проходженням.
Це коли орбіта планети вирівнюється у лінію прямої видимості, так, що планета проходить перед зіркою.
І коли це стається, вона блокує невелику частинку зоряного світла, що виглядає як прогалина у цій кривій.
І тому команда НАСА розробила дуже складні комп'ютери для пошуку проходжень у всіх даних Кеплера.
Водночас, коли випустили перші дані, астрономи в Єльському університеті задумались над цікавим питанням: А що як комп'ютери пропустили щось?
Тому ми запустили суспільний науковий проєкт під назвою Planet Hunters, щоб люди мали можливість поглянути на ті самі дані.
Мозок людини володіє дивовижною здатністю розпізнавати схеми, деколи навіть краще ніж комп'ютер.
Однак довкола цього було багато скептицизму.
Моя колега, Дебра Фішер, засновниця проєкту Planet Hunters, сказала, що люди в той час говорили: "Ти божевільна. Комп'ютер в жодному разі не може пропустити сигнал".
І так це було, класична людина проти азарту машини.
І якби ми знайшли одну планету, ми були б у захваті.
Коли я приєдналась до команди чотири роки тому, ми вже знайшли декілька.
І зараз, за допомогою більш ніж 300 000 науковців-ентузіастів, ми знайшли десятки і так само відшукали одну з найдивовижніших зірок у нашій галактиці.
Отже, щоб це зрозуміти, я покажу вам, як виглядає стандартне проходження за даними Кеплера.
Ліворуч на цьому графіку ви бачите кількість світла, а внизу - час.
Біла лінія є саме зоряним світлом, що його астрономи називають кривою блиску.
Тож, коли планета перетинає зірку, вона блокує невелику частину цього світла, і глибина проходження зображає розмір самого об'єкта.
Так, наприклад, нумо візьмімо Юпітер.
Планети не беруть більше ніж Юпітер.
Юпітер зробить падіння на один відсоток у яскравості зірки.
Земля, натомість, в 11 разів менша ніж Юпітер, тому сигнал ледь видно на даних.
Назад до нашої загадки.
Кілька років тому Planet Hunters обробляли дані, шукаючи проходження, і раптом вони помітили таємничий сигнал, що йшов від зірки KIC 8462852.
Спостереження у травні 2009 року були першими, які вони помітили, і вони почали говорити про це в дискусійних форумах.
Вони сказали, що такий об'єкт як Юпітер мав би падіння схоже на це у зоряному світлі, і ще вони казали, що воно було гігантське.
Розумієте, проходження зазвичай тривають лише кілька годин, а це тривало майже тиждень.
Також вони говорили, що падіння виглядає асиметричним, що означає, що замість точного, U-подібного провалу, який ми бачили з Юпітером, він мав цей дивний нахил, який ви можете бачити з лівого боку.
Це мало би показати, що об'єкт, який намагався заблокувати зоряне світло, був не такий круглий, як планета.
Сталося кілька провалів, але протягом кількох років усе було без змін.
І потім, у березні 2001 року, ми побачили це.
Світло зірки падає на цілих 15 відсотків, а це дуже багато, якщо порівняти із планетою, в якої світло падає лише на один відсоток.
Ми назвали цю характеристику гладенькою і чистою.
Вона також асиметрична, позаяк має поступове затемнення, яке триває майже тиждень, а потім повертається до нормального лише за кілька днів.
І, знову ж таки, після цього мало що відбулось аж до лютого 2013 року.
Все ставало справді божевільним.
Існує величезний комплекс провалів у кривій блиску, що з'являються і тривають сто днів аж до кінця місії Кеплера.
Ці провали мають різні форми.
Деякі - дуже гострі, а деякі - дуже широкі, і ще вони мають різну тривалість.
Одні тривають день або два, інші - більш як тиждень.
Також вони можуть підійматися і опускатись, так само як деякі окремі події накладались одна на одну.
І при цьому яскравість цієї зірки падає на більш ніж 20 відсотків.
Це означає, що те, що блокує її яскравість, має площу, що в понад 1000 разів перевищує площу нашої Землі.
Це справді надзвичайно.
Отже, вчені-громадяни, побачивши це, повідомили команду науковців про те, що вони знайшли щось досить дивне, щось, на що варто звернути увагу.
Глянувши на це, науковці сказали щось на зразок: "Так, там, мабуть, просто щось не так із даними"?
Але ми подивились дуже, дуже уважно - і з даними все було гаразд.
Тож те, що відбувалось, мало астрофізичне походження і означало, що дещо у космосі ставало на шляху і блокувало зоряне світло.
У цей момент ми вирішуємо вивчити все, що можемо, про цю зірку, аби зрозуміти, чи може бути якесь пояснення тому, що відбувається.
Отож вчені-громадяни, які допомогли нам у цьому відкритті, приєднались до нас і спостерігали безпосередньо за наукою.
Спочатку хтось сказав: знаєте, а що як ця зірка дуже молода, і навколо неї є купа матеріалу, з якого вона народилась?
А потім хтось ще сказав: ну а що як ця зірка вже сформувала планети, і дві з цих планет зіткнулись, як-от у випадку Землі й Місяця?
Що ж, обидві теорії могли б пояснити частину даних, однак проблема була в тому, що ця зірка не мала жодних ознак молодості, та й не було ніякого блиску від будь-якого іншого матеріалу, який був нагрітий світлом зірки, чого можна очікувати у випадку, якщо зірка молода, або якщо відбулось зіткнення, внаслідок якого з'явилась купа пилу.
Хтось ще сказав: а як щодо величезного рою комету, які проходять повз цю зірку дуже еліптичною орбітою?
Що ж, врешті-решт, це справді відповідає нашим спостереженням.
Але, я погоджуюсь, це здається трохи неприродним.
Розумієте, знадобились би сотні комет, щоб відтворити те, що ми спостерігаємо.
І це лише комети, які могли б пройти між нами і зіркою.
Отож, у реальності ми говоримо про тисячі, а то й десятки тисяч комет.
Однак серед усіх жахливих ідей, що в нас були, ця була найкраща.
Тож ми зібрались і опублікували наші висновки.
І, скажу я вам, це була одна з найважчих робіт, яку я колись писала.
Науковці повинні публікувати результати, а ця ситуація була далека від цього.
Тому ми вирішили привернути увагу назвою, і назвали це так: "Де потік?" ("Where's The Flux?")
Думаю, ви самі розумієте, яке слово утворюють перші літери (WTF? - Що за чортівня?)
(Сміх)
Але це не кінець історії.
Майже тоді ж, коли я писала цю роботу, я зустрілась зі своїм колегою Джеймсом Райтом, який так само писав роботу про дані з Кеплера.
І він говорив, що з особливою точністю Кеплера можна було б виявити чужорідні мегаструктури навколо зірок, але цього не сталось.
Потім я показала йому ті дивні дані, які знайшли наші вчені-громадяни, а він мені каже: "От дідько, Теббі. Мені доведеться переписувати свою роботу".
Так, природні пояснення були слабкі, однак ми зацікавилися.
Нам треба було знайти спосіб виключити чужих.
Тож разом ми переконали одного нашого колегу, який працює в SETI - проєкті з пошуку позаземних цивілізацій - що це була б надзвичайна ціль, якою варто було б зайнятись.
Він написав пропозицію спостерігати зірку у найбільший у світі радіо телескоп, що знаходиться в Обсерваторії Ґрін-Бенк.
Кількома місяцями пізніше новини про цю пропозицію просочились у пресу, і тепер маємо тисячі статей, понад 10 000 статей лише про цю зірку.
І якщо ви пошукаєте Google Images, ось, що ви знайдете.
Тепер ви напевно задумались, мовляв, гаразд, Теббі, як прибульці можуть пояснити цю криву блиску?
Ну, що ж, уявіть цивілізацію набагато розумнішу, ніж наша.
У цьому гіпотетичному випадку ця цивілізація вичерпала б енергетичні запаси з їхньої рідної планети, тож де б вони могли дістати ще енергії?
Що ж, у них також є головна зірка, як наше Сонце, тож якби вони могли взяти більше енергії з цієї зірки, це б задовольнило їхні енергетичні потреби.
Отже, вони б пішли і збудували величезні споруди.
Ці гігантські мегаспоруди, що схожі на величезні сонячні панелі, називаються сферами Дайсона.
На зображенні зверху ви бачите враження художників від сфер Дайсона.
Насправді важко уявити такі масштабні об'єкти в перспективі, але можете уявити їх собі так.
Відстань від Землі до Місяця становить чверть мільйона миль.
Найпростіший елемент на одній із цих структур у 100 разів більший.
Вони просто велетенські.
А тепер уявіть, як одна з цих структур рухається навколо зірки.
Ви бачите, як вона спричинятиме аномалії в даних, такі як нерівні, неприродного вигляду провали.
Але факт лишається фактом, що навіть чужорідні мегаструктури не можуть кинути виклик законам фізики.
Розумієте, будь-що, що використовує багато енергії вироблятиме тепло і ми не бачимо цього.
Та це може бути через те, що вони випромінюють його кудись в іншому напрямку просто не на Землю.
Інша ідея, одна з моїх улюблених, є та, що ми щойно стали свідками міжпланетної космічної битви і катастрофічної руйнації планети.
Отож визнаю, що це було би причиною купи пилу, яку ми не можемо бачити.
Але якщо вже ми посилаємось на інопланетян в цьому поясненні, то хто ж скаже, що вони не очистили старанно весь цей мотлох з цілями його утилізації?
(Сміх)
Бачите, як швидко це захоплює вашу уяву.
Що ж, ось воно.
Ми в ситуації, що може бути природним явищем, якого ми не розуміємо, або технологією чужих, яку ми теж не розуміємо.
Особисто я, як науковець, підтримую природне пояснення.
Та зрозумійте мене правильно, я думаю, було би круто знайти чужих.
У будь-якому випадку, є багато нових речей, які було би справді цікаво знайти.
То що відбувається далі?
Нам потрібно далі спостерігати за зіркою, вивчити більше про те, що відбувається.
Але професійні астрономи, такі як я, наприклад, мають обмежені ресурси для цього, та й Кеплер зараз на зовсім іншій місії.
І я щаслива сказати це знову, але вчені-громадяни прийшли і врятували нас.
Розумієте, цього разу, астрономи-любителі з їхніми телескопами активізувались негайно і почали спостереження за цією зіркою ночами на власному обладнанні, тож я дуже схвильована тим, що вони знаходять.
Мене дивує те, що комп'ютери ніколи не знаходили цю зірку, тому що ми не шукали нічого подібного до неї.
А ще сильніше хвилює те, що надходить щораз більше даних.
От-от з'являться нові місії, які спостерігатимуть за мільйонами зірок по всьому небу.
І тільки подумайте: що це буде означати, якщо ми знайдемо ще одну таку саму зірку?
І що це буде означати, якщо ми не знайдемо ще однієї такої самої зірки?
Дякую.
(Оплески)