Канібалізм у царстві тварин
Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.
У пустелях американського південного заходу в невеликих оазах пуголовки жаб лопатоногих виходять зі своїх яєць.
І доки не завершиться їх перетворення на жабу, вони не зможуть вижити поза водою.
Але ці водойми тимчасові й швидко випаровуються, тож пуголовки, фактично, беруть участь в перегонах з часом, щоб вирости, перш ніж розплідник зникне.
І деякі особини з виводка різко, буквально за ніч збільшуються в розмірах.
Вони використовують свої гострі мов леза зуби й великі щелепні м'язи, щоб пожирати своїх дрібніших родичів.
Завдяки цьому додатковому джерелу енергії вони розвиваються швидше, покидаючи водойму перш ніж вона висохне.
Лопатоногі далеко не єдині тварини, які поїдають особин свого виду, що є нормальною частиною життєвого циклу таких тварин.
Усі ці тварини так роблять.
Якщо вас це дивує, то ви в хорошій компанії.
До недавнього часу вчені вважали канібалізм рідкісною реакцією на голод, або інші екстремальні фактори.
Добре відомі канібали, такі як богомоли, або самиці каракуртів сприймалися як химерні винятки.
Але тепер ми знаємо, що вони певною мірою відображають правило.
І хоча канібалізм може здаватися контрпродуктивним для представників одного і того ж виду, він може сприяти виживанню виду в цілому за рахунок зменшення конкуренції, відсіювання слабких і сприяння найсильнішим.
Для деяких видів, як от жаб лопатоногих, канібалізм — це відповідь на негативний вплив навколишнього середовища.
Їхня ситуація пов'язана з ризиком для виживання.
Але канібалізм для них не є останньою відчайдушною спробою уникнути голоду.
Навпаки, це спосіб швидше перерости стадію, в якій вони особливо вразливі для хижаків, або небезпечних умов зовнішнього середовища.
Інші види, включно з багатьма видами риб, без розбору поїдають особин свого виду, що є частиною їхньої поведінки, пов'язаної з добуванням їжі.
Риби відкладають велику кількість яєць, або ікринок, а дорослі особини демонструють таке ж ставлення до власного потомства, як люди до жмені родзинок.
Ікра, личинки й мальки — легко доступна, багата поживними речовинами їжа, а з тисячами яєць в приплоді багато мальків мають можливість вижити й після бенкетування дорослих.
Але мальки можуть бути вбиті не лише дорослими, брати й сестри також їдять одне одного.
Яйця звичайної піщаної акули розвиваються всередині яйцеводів матері й з них в різний час виходять дитинчата.
Коли у зародків закінчується жовток з власного яйця, вони харчуються як іншими яйцями, так і іншими зародками, поки в кожному яйцеводі не лишається лише одна маленька акула.
Таким чином, новонароджені акули з'являються на світ вгодованими й досвідченими хижаками, у яких більше шансів на виживання.
Молоді особини, навіть коли їх навіть не поїдають через голод, особливо вразливі до канібалізму.
Самиці хом'яків, щурів та інших гризунів з'їдають деяких своїх дитинчат, якщо ті хворі, мертві, або ж їх просто надто багато, щоб прогодувати.
У інших ссавців, включно з ведмедями й левами, самці вбивають потомство інших ссавців, тому що самиці, які не вигодовують і не доглядають дитинчат, стають здатними до спаровування раніше.
Потім самці поїдають мертвих дитинчат, щоб не пропадало поживне м'ясо.
А от серед птахів канібалізм значно менш поширений, хоча деякі види поїдають хворих або мертвих пташенят, щоб позбутися від тіл до того, як в них з'являються личинки паразити.
У випадку канібалізму серед дорослих, самці стають жертвами частіше ніж самиці.
Зазвичай це стається під час чи після спаровування, як правило тому, що самці менші.
Самці австралійської вдови спаровуються з набагато більшими самицями й замість того, щоб тікати після спаровування, крихітний самець стрибає до голови самиці й притискається черевцем до частин її рота.
Самиця спочатку покриває його багатим ферментами шлунковим соком, а потім поїдає його черевце.
Самці, які не були вбиті після цього, не здаються.
Часто, будучи наполовину з'їденими, вони знову спаровуються, після чого відправляються в павучу комору.
Так самець не лише запліднює самиця, а й слугує для неї джерелом поживних речовин, щоб підняти її шанси на виживання і передачу генів самця потомству.
Таким чином, стає очевидним, що канібалізм — така ж частина життя в царстві тварин, як і інші добре вивчені форми поведінки.
І якщо заглибитися у вивчення свідчень канібалізму в природі, ми зможемо запитати у себе — що ще ми проґавили, застосовуючи людські стандарти до світу дикої природи.
