Історія чаю

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Одного довгого дня, блукаючи лісом у пошуках їстівних зерен і трав, давньокитайський покровитель землеробства Шень-нун ненавмисно отруїв себе 72 рази.
Отрута ще не встигла обірвати життя Шень-нуна, як до його рота залетів листок.
Він, пожувавши його, відчув приплив сил, і це був листок чаю.
Принаймні, так розповідається у давній легенді.
Чай насправді не лікує отруєнь, але історія Шень-нуна, міфічного китайського винахідника рільництва, підкреслює важливе значення чаю в стародавньому Китаї.
Археологічні дані свідчать, що чай вирощувався тут не менше 6 (шести) тисяч років тому, тобто за 1500 (тисячу п'ятсот) років до спорудження пірамід у Гізі.
Цей оригінальний китайський чай — такий самий, що й тепер росте по всьому світу.
Але спочатку чай вживали інакше: його їли як овоч або готували з зерновою кашею.
Чай почали використовувати для приготування напою лише 1500 (півтори тисячі) років тому, коли люди зрозуміли, що поєднання тепла і води може урізноманітнити смак зеленого листя.
Після сотень років змін в способах приготування, стандартом стало висушування чайного листя, пресування з нього невеликих пластів, розтирання їх до порошкоподібного стану, змішування цього порошку з гарячою водою, і створення напою матча.
Цей напій став настільки популярним, що сформувалася ціла китайська чайна культура.
Чаю були присвячені книги й поезії, він був улюбленим напоєм імператорів та матеріалом для художників.
Вони малювали незвичайні картини на чайній піні, схожим чином як це зараз роблять на кавовій піні в кав'ярнях.
У 9 столітті, за часів правління китайської династії Тан, японський монах привіз чайний кущ до Японії.
Японці, зрештою, розробили власні унікальні чайні ритуали, що дало початок японській чайній церемонії.
У 14 столітті, під час правління династії Мін, китайський імператор змінив традицію: замість пресованого чаю почали використовувати листовий.
В той час Китай все ще втримував фактичну монополію на чайні кущі, що робило чай одним з 3 (трьох) основних китайських товарів для експорту, разом з порцеляною і шовком.
Такий експорт сприяв нарощуванню могутності Китаю та його економічного впливу.
Всерйоз це поширення почалося на початку 17 століття, коли данські торговці почали привозити чай до Європи у великих кількостях.
Багато хто згадує англійську королеву Катерину Браганську у зв'язку з тим, що вона зробила чай популярним серед англійської аристократії, після того, як вийшла заміж за Карла II (другого) у 1661 (тисяча шістсот шістдесят першому) році.
У той час Британія перебувала на вершині розширення свого колоніального впливу, і ставала провідною світовою державою.
У міру зростання Великої Британії інтерес до чаю поширився по всьому світу.
До 18 століття чай в Європі продавався удесятеро дорожче, ніж кава, а чайні кущі вирощувалися лише у Китаї.
Торгівля чаєм була настільки прибутковою, що найшвидший вітрильник у світі, кліпер, був створений саме через жорстку конкуренцію між західними торговельними компаніями.
Усі змагалися, щоб привезти свій товар у Європу першими задля збільшення прибутку.
Спочатку Британія платила Китаю за чай сріблом.
Коли ж це виявилося надто дорого, торговці запропонували обмінювати чай на іншу речовину — опіум.
Це викликало проблеми зі здоров'ям серед китайського населення через збільшення кількості наркозалежних.
Згодом, у 1839 році уряд Китаю наказав припинити величезні контрабандні поставки опіуму як протест проти британського впливу на Китай.
Такий вчинок спричинив першу опіумну війну між двома країнами.
Бойові дії вирували на китайському узбережжі до 1842 року, коли імперія Цінь зазнала поразки.
Китай поступився портом Гонконг британцям, та змушений був відновити торгівлю на невигідних для себе умовах.
Війна послабила глобальне становище Китаю більш ніж на століття.
Британська Ост-Індійська компанія також хотіла вирощувати чай і далі контролювати ринок.
Тож вони доручили ботаніку Роберту Форчуну таємно вивезти чай з Китаю.
Він старанно замаскувався і вирушив у небезпечну подорож по гірських районах Китаю, де вирощували чай.
Зрештою, він нелегально перевіз чайні кущі та досвідчених працівників в індійське місто Дарджилінг.
Звідти ця рослина розповсюдилася далі, що сприяло ще більшому використанню чаю як товару.
Сьогодні чай є другим найвживанішим напоєм у світі після води.
І від солодкого турецького чаю різе до солоного тибетського часуйма, існує майже стільки ж способів приготування чаю, скільки культур є на Землі.