Як Гітлер прийшов до влади

Адольф Гітлер (20.04.1889 — 30.04.1945) — політичний та державний діяч Німеччини, райхсканцлер від 1933 до 1945 року, провідник Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), один з ідеологів націонал-соціалізму.

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Як Адольфу Гітлеру, тиранові, організатору одного з найбільших геноцидів в історії людства, вдалося прийти до влади у демократичній країні?
Ця історія бере свій початок наприкінці Першої світової війни.
Після успішного наступу Антанти в 1918 році, Німеччина усвідомила, що перемогти у війні неможливо, й підписала перемир’я, що припинило бойові дії.
З крахом імперського уряду громадські заворушення та страйки робітників поширилися країною.
Побоюючись комуністичної революції, головні політичні партії об’єдналися, щоб придушити повстання, утворивши таким чином парламентську Веймарську республіку.
Одним із перших завдань нового уряду стала реалізація мирної угоди, яку нав’язали країни Антанти.
Окрім втрати більше десятої частини своїх територій та демілітаризацію, Німеччина мала взяти на себе усю відповідальність за війну та сплатити репарації, підриваючи без того слабку економіку.
Багато націоналістів та ветеранів сприйняли це як акт приниження.
Вони помилково вірили в те, що війну можна було виграти, якби не зрада армії політиками та протестуючими.
Ці погляди перетворились в одержимість для Гітлера, а його фанатизм та параноїдальні ілюзії призвели до звинувачення у всьому євреїв.
Його слова знайшли відгук у суспільстві, велику частку якого складали антисеміти.
До того часу, десятки тисяч євреїв інтегрувалися в німецьке суспільство, однак багато німців і далі ставилися до них, як до чужинців.
Після Першої світової війни успіх євреїв викликав необґрунтовані звинувачення у їхній підривній діяльності та отриманні прибутку від війни.
Не можна не наголосити на тому, що ці теорії змови базувалися на страхові, злості, та фанатизмі, а не на фактах.
Однак ці погляди сприяли успіхові Гітлера.
Після того, як він приєднався до невеличкої націоналістичної партії, його маніпулятивні промови проклали йому шлях до лідерства та привертали увагу натовпу, прихильники якого постійно зростали.
Поєднуючи антисемітизм із популістичним почуттям образи, нацисти проголосили як комунізм, так і капіталізм міжнародними змовами під егідою євреїв, щоб знищити Німеччину.
Нацистка партія не була загально популярною.
Після невдалої спроби державного перевороту партію було заборонено, а Гітлер опинився у в’язниці.
Однак після його звільнення через рік, він відразу розпочав відновлювати рух.
Далі, в 1929, розпочалася Велика депресія.
Це призвело до того, що банки США відкликали свої позики з Німеччини, а німецька економіка, яка до того ледь жевріла, зазнала краху за ніч.
Гітлер скористався злістю, що охопила народ, пропонуючи для них вигідних цапів-відбувайлів та обіцяючи відновити попередню велич Німеччини.
Головні партії були не в змозі впоратися із кризою, тоді як ліві опозиційні партії були розділені внутрішніми суперечками.
Тому частина розчарованої громадськості підтримала нацистів, збільшивши їхнє представництво в парламенті з 3% до 18% лише за 2 роки.
У 1932 Гітлер балотувався в президенти, програвши вибори оспіваному війною героєві — генералові фон Гінденбургові.
Однак, отримавши 36% голосів, Гітлер продемонстрував, що його прихильників більшає.
Того року радники та найбільші бізнесмени переконали Гінденбурга призначити Гітлера райхсканцлером, прагнучи скористатися його популярністю для власних цілей.
Попри те, що канцлер був лише виконавчою головою парламенту, Гітлер поступово розширив свої повноваження.
Тоді як його прихильники формували парламентські групи та боролися із протестувальниками на вулицях.
Гітлер поширив страхи про можливість Комуністичної революції та стверджував, що лише йому під силу повернути закон і порядок.
У 1933 році молодого робітника звинуватили у спробі підпалу будівлі парламенту.
Гітлер використав цю подію для того, щоб переконати уряд надати йому надзвичайні повноваження.
Практично протягом місяця було скасовано свободу преси, заборонено діяльність інших партій, прийнято антиєврейські закони.
Багато попередніх радикальних прихильників Гітлера було арештовано та страчено, разом із потенційними ворогами, а коли у серпні 1934 помер президент Гінденбург, стало очевидно, що нові вибори не відбуватимуться.
Багато ранніх заходів Гітлера не передбачали масових репресій.
У своїх промовах він маніпулював людськими страхами та гнівом, щоб отримати підтримку собі та нацистській партії.
При цьому бізнесмени та інтелектуали, прагнучи бути на правильній стороні громадської думки, обожнювали Гітлера.
Вони переконали себе та одне одного, що ця екстремістська риторика була лише для забави.
Десятиліття потому, прихід Гітлера до влади є попередженням, якими крихкими є демократичні установи перед обуреними натовпами та лідером, який прагне задовольнити їхню злість та використати страхи.