Наскільки розумними є орангутани

Орангутан (Pongo) — рід ссавців з родини гомінідів.

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Фу Манчу був одним із найвідоміших ілюзіоністів у зоопарку міста Омага у 1960-тих.
Та це не артист — це орангутанг.
Наглядачі, які замикали його вольєр щовечора, були спантеличені, побачивши, як наступного ранку він грається із друзями на дереві чи засмагає на даху.
І тільки встановивши камеру, вони дізнались, що Фу Манчу відчиняв замок металевим дротиком, що його ховав у складках своєї щоки.
Ці хитрощі не мали б здивувати наглядачів.
Разом з іншими братами-приматами: горилами, шимпанзе, бонобо, — орангутанг належить до родини Гомінідів, яка існує вже 14 мільйонів років.
Проте не лише яскраво-руде хутро виділяє орангутангів серед їхніх "родичів".
Оскільки вони — єдині великі примати в Азії, орангутанги пристосувались до життя у кронах тропічного лісу.
Багато життєвих навичок їм передається через особливий зв'язок із матір'ю — більш виражений він є хіба що у людей.
Самки орангутангів народжують переважно лише одне дитинча і можуть чекати до восьми років, щоб народити наступне.
Це дає малятам, які народжуються цілком залежними від мами, достатньо часу, аби навчитись лазити по деревах і розрізняти сотні рослин і фруктів, які становлять їхній раціон.
Самки навіть залишаються біля мами до "підліткового віку", щоб навчитись доглядати за дітьми.
Підростаючи, орангутанги теж розвивають певний набір соціальних навичок, граючись зі своїми братами-сестрами та ровесниками.
Подібно до нас, молоді орангутанги мимовільно відтворюють міміку та емоції своїх товаришів, і ця їхня поведінка дуже нагадує людську усмішку і сміх.
Коли ж вони нарешті стають самостійними, орангутанги продовжують розвивати свою винахідливість, використовуючи набуті навики на практиці.
Дорослі щовечора будують нове гніздо, акуратно складаючи гілочки докупи й накриваючи їх ковдрою із м'якого листя.
Цей процес вимагає вправності, координації й смаку.
А ще вони використовують багато "інструментів", щоб полегшити своє життя у джунглях.
Гілками орангутанги б'ють мух і чухають спину, облаштовують парасольки, коли падає дощ, а також роблять рукавички із листя.
І навіть використовують його як пов'язки для ран.
Проте інтелект орангутангів значно вищий, аніж потрібно для виживання.
Дослідження у контрольованих умовах показало, що орангутанги усвідомлюють, хто вони — це один з небагатьох видів, котрі розпізнають своє відображення.
Вони також демонструють дивовижну здатність передбачати, планувати й навчатись.
Під час одного експерименту вчені навчили орангутанга користуватись соломинкою, щоб добувати його улюблений фруктовий суп із пакета.
Пізніше йому дали можливість вибрати між соломинкою і виноградиною, яку можна було з'їсти одразу, і він вибрав соломинку на випадок, якщо йому знову дадуть пакет супу.
Під час іншого експерименту орангутанг дізнався, як дістати арахіс із дна довгих трубок, випльовуючи у них воду.
Хоча орангутанги й блискуче складають когнітивні тести, певні проблеми їм все-таки не під силу без нашої допомоги.
Індонезія посідає перше місце за обсягом вирубки дерев у світі — там щороку спалюють мільйони акрів тропічного лісу, щоб забезпечити лісозаготівлю і виготовлення пальмової олії.
Через це 30 000 орангутангів приречені потрапити до рук браконьєрів.
Ті вбивають самок, щоб продати дитинчат як екзотичних улюбленців.
Проте, на щастя, історія часто на цьому не закінчується.
Цих сиріт можуть конфіскувати, а тоді подарувати їм другий шанс.
У спеціальних "лісових школах" вони долають емоційні травми й продовжують розвивати життєвоважливі навики.
Незважаючи на всі нещастя, ця малеча демонструє надзвичайну стійкість і охоту до навчання.
З малайської слово "орангутанг" дослівно перекладається як "людина з лісу", що нагадує про наше спільне походження.
І хоча орангутанги — одні з найрозумніших тварин на землі, щоб зупинити їхнє вимирання, потрібні креативність, співчуття і передбачливість, притаманні нашим видам.