Чому позіхання таке заразливе
Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.
У-а. Вибачте.
Ви коли-небудь позіхали лише тому, що хтось інший це зробив?
Ви не почуваєтеся втомленими, але зненацька ваш рот відкривається і ви позіхаєте.
Цей феномен відомий як "заразливість позіхання".
І хоча вчені досить не до кінця розуміють причини позіхання, зараз перевіряється багато різних гіпотез.
Розгляньмо деякі найпоширеніші з них.
Почнемо з двох фізіологічних гіпотез, перш ніж перейдемо до психологічних.
Перша фізіологічна гіпотеза стверджує, що заразливе позіхання ініціюється специфічним стимулом - "вродженим позіханням".
Такі специфічні рухи називаються фіксованою формою дії.
Можна вважати це комплексом рухів, ніби складним рефлексом.
Ваше позіхання змушує позіхати мене.
Як і в ефекті доміно позіхання однієї людини змушує позіхати людину поруч, яка бачила цей комплекс рухів.
Як тільки цей складний рефлекс запускається, він повинен пройти в повному обсязі.
Ви коли-небудь намагалися зупинити позіхання, як тільки воно почалось?
Це практично неможливо!
Інша фізіологічна гіпотеза — несвідоме наслідування, або "ефект хамелеона".
Це відбувається, коли ви імітуєте чиюсь поведінку ледь помітним і мимовільним способом.
Люди схильні імітувати пози один одного.
Якщо ви сидите навпроти людини, що схрестила ноги, то ви, найімовірніше, схрестити й свої.
Ця гіпотеза стверджує, що ми позіхаємо, коли бачимо, що хтось інший позіхає, тому що несвідомо копіює його чи її поведінку.
Вчені вважають, що ефект хамелеона можливий завдяки особливим нейронам, відомим як "дзеркальні нейрони".
Дзеркальні нейрони — це такі клітини головного мозку, які збуджуються і коли ми виконуємо певну дію, і коли ми бачимо, що хтось інший виконує ту ж дію.
Ці нейрони дуже важливі для навчального процесу і самосвідомості.
Наприклад, спостереження за тим, хто виконує певну дію, як от в’язання чи фарбування губ, може допомогти вам виконати ті ж дії й точніше і краще.
Нейровізуалізація за допомогою ФМРТ (функціональної магнітно-резонансної томографії) показала, що коли нам здається, що хтось позіхає, або навіть коли чуємо чиєсь позіхання, специфічна ділянка мозку, в якій розташовані ці дзеркальні нейрони, активується, що своєю чергою змушує нас відповідати аналогічним чином — позіхати.
Наша психологічна гіпотеза теж ґрунтується на роботі дзеркальних нейронів.
Називатимемо це "емпатичним позіханням".
Емпатія — здатність розуміти почуття інших людей і розділяти їхні емоції.
Це ключова здатність для таких соціальних тварин як ми.
Недавно неврологи з’ясували, підгрупа дзеркальних нейронів дозволяє нам розуміти почуття іншої людини на більш глибокому рівні.
Вчені виявили цю емпатичну відповідь на позіхання під час тестування першої гіпотези, згаданої раніше — фіксованої форми дії.
А це дослідження проводилося, щоб показати, що собаки теж наслідують цей рефлекс, якщо чують людське позіхання.
І хоча їхнє дослідження показало, що це справді відбувається, їм вдалося виявити ще дещо цікаве.
Собаки частіше реагують на знайомі їм позіхання, як от від своїх господарів, ніж на незнайомі позіхання чужих людей.
Слідом за цим були проведені інші дослідження на людях і приматах, що також показали, що заразливість позіхання частіше проявляється серед друзів, ніж серед незнайомців.
Фактично, заразливість позіхання з’являється, коли нам виповнюється 4-5 років, адже саме тоді діти розвивають здатність правильно визначати чужі емоції.
Однак, досі мета досліджень полягало в тому, щоб довести, що заразливість позіхання базується на здатності до співпереживання.
Зараз потрібно більше досліджень, щоб пролити світло на те, що відбувається насправді.
Цілком ймовірно, що відповідь криється в зовсім іншій гіпотезі.
Наступного разу, коли позіхатимете, подумайте про те, що ж сталося?
Чи думали ви про позіхання?
Чи позіхав хтось поруч із вами?
Чи була ця людина незнайомцем або ж вашим другом?
А може, ви позіхаєте прямо зараз?
