Чи шкодить вам стримування сечовипускання

Сечовипускання — процес виведення сечі (через сечовий міхур) з організму людини й тварини.

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Все починається з відчуття дискомфорту, що переходить у нав'язливе відчуття, яке неможливо ігнорувати.
І от ви вже не думаєте ні про що інше, а лише відчайдушно шукаєте туалет, допоки не зітхнете з полегшенням "аааах".
Людині потрібно мочитися щонайменше 4 - 6 разів на добу, та під впливом сучасного ритму життя ми вимушені терпіти й стримуватись.
Наскільки пагубна ця звичка, і як довго наше тіло може терпіти?
Відповідь криється в роботі сечового міхура та овальної ниркової миски.
Вони разом із декількома іншими органами довкола цієї структури утворюють сечовидільну систему.
Дві нирки, два сечоводи, два сфінктери уретри та уретра.
Жовтувата рідина, відома нам як сеча, безперервно просочується з нирок.
Нирки утворюють сечу із суміші води та відходів життєдіяльності організму і переливають небажану рідину у дві м'язові трубки, відомі як сечоводи.
По них рідина спускається в порожнистий орган під назвою сечовий міхур.
М'язова стінка цього органу зроблена з тканини, відомої як детрузорний м'яз, і розтягується з наповненням сечового міхура, дозволяючи йому надуватись, як кулька.
Коли сечовий міхур повний, детрузор скорочується.
Внутрішній сфінктер уретри автоматично мимоволі відкривається, і сеча вивільняється.
Рідина спрямовується вниз до уретри та збирається біля зовнішнього сфінктеру уретри.
Він працює як кран.
Якщо ви не плануєте мочитись, то тримаєте сфінктер закритим.
Коли ви збираєтесь помочитись, то можете за бажання відкрити шлюз.
Але як ви відчуваєте, що міхур повний, і знаєте, коли мочитись?
Всередині м'язів детрузора розташовано мільйон рецепторів розтягнення, які активуються по мірі наповнення міхура.
Вони надсилають сигнали по нервах до крижової області спинного мозку.
Рефлекторний сигнал поступає назад до міхура, змушуює м'язи детрузора поволі скорочуватись і збільшує тиск у міхурі, тож ви відчуваєте, що він наповнюється.
Тим часом внутрішній сфінктер уретри відкривається.
Це називається рефлексом сечовипускання.
Головний мозок може зупинити його, якщо не час мочитися, посилаючи ще один сигнал, щоб скоротити зовнішній сфінктер уретри.
Коли набереться 150-200 мл сечі, м'язова стінка міхура розтягнеться достатньо, щоб ви відчули наявність у ньому сечі.
Коли об'єм сечі сягне 400-500 мл, тиск спровокує відчуття дискомфорту.
Сечовий міхур може розтягуватись, але до певної міри.
З об'ємом сечі більше 1000 мл він може лопнути.
Більшість людей перестає контролювати міхур до того, як це трапиться, але у дуже рідких випадках, коли, наприклад, людина не відчуває потреби помочитись, миска може тріснути, що спричинить біль та необхідність хірургічного втручання.
За нормальних умов, ваше рішення помочитись блокує сигнал мозку до зовнішнього сфінктера уретри, провокуючи його скорочення й спустошення сечового міхура.
Зовнішній сфінктер уретри — це один із м'язів тазового дна, який підтримує уретру та шийку міхура.
Нам пощастило мати ці м'язи тазового дна, адже тиск на систему внаслідок кашляння, чхання, сміху або стрибання може викликати протікання міхура.
Натомість м'язи тазового дна тримають цю ділянку закритою, допоки ви не вирішите помочитись.
Однак довге стримування, занадто швидке сечовипускання або випорожнення без належної фізичної підтримки може з часом ослабити або виснажити цю м'язову петлю.
Це може спричинити гіперактивність тазового дна, біль у сечовому міхурі, невідкладний позив до сечовипускання або нетримання сечі.
Для збереження довготривалого здоров'я стримувати сечовипускання — не найкраща звичка.
Та в короткостроковій перспективі ви під прикриттям вашого тіла та мозку, отже можете обирати зручний момент для жаданого полегшення.