The Sagan Series — Останній дарунок Apollo

Спекотна липнева ніч.
І ви заснули в кріслі.
Раптово прокидаєтесь і спантеличені — телевізор ввімкнений, але звуку немає.
Ви напружилися, щоб зрозуміти, що ви бачите.
Дві білі, немов привиди фігури в комбінезонах і шоломах повільно танцюють.
Вони роблять дивні дрібні підстрибуючи рухи, що піднімають їх з ледь помітною хмаркою пилюки.
Але щось не так.
Вони спускаються занадто довго.
Такі огрядні, вони ніби літають.
Трохи.
Ви трете ваші очі, але казкова картина не зникає.
Зі всіх подій, пов’язаних з посадкою Аполлона-11 на Місяць 20 липня 1969 року, моїм найяскравішим враженням є її нереальна якість.
Ніл Армстронг і Базз Олдрін переміщуються по сивій запорошеній місячній поверхні.
Земля маячить високо в небі.
Поки Майкл Колінз, наче супутник Місяця, в самотній варті обертається навколо.
Так, це було вражаюче технологічне досягнення і тріумф Сполучених Штатів.
Так, астронавти мужньо кинули виклик смерті.
Так, як казав Армстронг, його крок був історичним для людства.
Але, якщо б ви відключилися від переговорів між Центром керування і Морем Спокою з їх навмисною буденністю і рутинною балаканиною, і почали б вглядатися в чорно-білий екран телевізора, ви могли б помітити, що ми, люди, увійшли до царства міфів і легенд.
Колись ми витали в Сонячній системі.
Всього кілька років, та поквапились назад.
Чому?
Що трапилось?
Чи насправді був Аполлон?
Він передав впевненість, енергію, і широту бачення, яке захопило уяву всього світу.
Він всилив оптимізм щодо технологій, ентузіазм щодо майбутнього.
Якби ми могли літати до Місяця, як багато хто запитує — на що ще ми були б здатні?
Ми могли помітити цю перспективу саме вчасно, саме тоді, коли наші технології загрожують придатності нашого світу до життя.
Якою б не була причина, ми реалізували програму Аполлон.
Проте загрузли в націоналізмі холодної війни, та знаряддях вбивств.
Невідворотне визнання єдності та крихкості Землі є його чіткою і ясною вигодою.
Неочікуваним останнім подарунком Аполлона.