Як розвивалося пір'я

Перо — рогове утворення шкіри птахів.

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Пір'я — одна із найдивовижніших речей у тварин.
Маючи напрочуд складну та водночас делікатну структуру, пір'я достатньо міцне, аби втримати пташку на висоті у тисячі футів.
Як і усе в природі, пір'я набувало своїх теперішніх форм упродовж мільйонів років.
Важко уявити, як це відбувалося.
Зрештою, як же виглядали проміжні форми?
Яка була користь від "напівкрила", обрамленого "недопір'ям"?
Завдяки науці тепер ми знаємо, що птахи — це сучасні динозаври.
Можна помітити схожість їхніх скелетів.
У птахів із деякими динозаврами є спільні анатомічні риси, яких немає у жодних інших тварин, як-от кістка-вилочка.
Наприкінці 1990-х палеонтологи почали знаходити вагомі підтвердження цієї теорії: динозаврів із залишками пір'я, що збереглось на їхніх тілах.
Відтоді науковці знайшли десятки видів динозаврів із пір'ям.
Одні були маленькі, як голуби, а інші — розміром зі шкільний автобус.
Якщо розглянути їхню спорідненість на генеалогічному дереві, то еволюція пір'я видається цілком реальною.
Найбільш далекі пернаті родичі птахів мали пряме пір'я, схоже на дріт.
Потім ці "дроти" розшаровувалися, утворюючи прості розгалуження.
У багатьох груп динозаврів таке просте пір'я розвинулось у складніше, і таке, яке ми бачимо у сучасних птахів.
Водночас пір'я розрослося на тілах динозаврів, перетворившись із ріденьких острівців пуху на щільний пір'яний покрив, який поширився і на нижні кінцівки.
У кількох скам'янілостях навіть збереглися молекули, що надають пір'ю колір.
Саме вони відкрили нам цілий спектр забарвлення: гладенький і темний пір'яний покрив, що нагадує шерсть корів, чергування білих та чорних смуг, або ж яскраво-червоні відтінки.
Одні динозаври мали високі пір'яні гребінці на головах, інші — довге вражаюче пір'я на хвостах.
Проте жоден із цих динозаврів не міг скористатися своїм пір'ям для польоту — їхні верхні кінцівки були надто короткі, а решта тіла — надто важкою.
Та птахам потрібне пір'я не лише для польотів.
Вальдшнепу воно допомагає стати непомітним у лісі.
Страус робить затінок для пташенят, розкривши крила над гніздом.
Павич хизується дивовижним пір'ям на хвості, щоб привабити самиць.
Тож пір'я могло б виконувати ті ж функції й у динозаврів.
Як саме динозаврам вдалося злетіти — досі достеменно невідомо.
Та якщо припустити, що короткоперий динозавр махав верхніми кінцівками, видряпуючись на гору, його пір'я мало б сприяти швидшому рухові.
Таке фізичне явище і могло призвести до розвитку довших верхніх кінцівок у динозаврів, що допомагали їм бігти швидше і навіть пролітати короткі відстані у повітрі.
Згодом ці верхні кінцівки розвинулися у крила.
І лише тоді, ймовірно лише через 50 мільйонів років після появи першої дротоподібної пір'їни, пір'я підняло динозаврів у повітря.