Що ми знаємо (і чого не знаємо) про гарячку Ебола

Вірус Ебола — загальна назва для 5 видів роду Ebolavirus, яких відносять до родини філовірусів.

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Влітку 1976 року невідома досі епідемія захопила два містечка в центральній Африці, вбиваючи при цьому більшість своїх жертв.
Медики вважали винуватцем вірус Марбурґ.
Проте зображення в мікроскопі показало абсолютно новий збудник, який було названо через розташовану неподалік річку Еболу.
Як і жовта лихоманка чи лихоманка денґе, хворобу спричинив вірус Ебола, який є типом геморагічної лихоманки.
Спочатку він нападає на клітини імунної системи та знешкоджує їх, даючи змогу вірусу поширюватись.
Від двох до двадцяти днів після зараження проявляються такі симптоми як гарячка, гострий біль в горлі, який, на перший погляд, нагадує грип, але швидко переходить в блювання, висип та діарея.
Вірус поширюється, вражаючи лімфатичні вузли та життєво важливі органи, зокрема нирки та печінку, спричиняючи їх відмову.
Але вірус сам по собі не вбиває жертв Еболи.
Натомість велика кількість смертельних клітин переобтяжує імунну систему, створюючи так звану гіперцитокінемію, яка супроводжується розривом клітин, які пошкоджують кровоносні судини та спричиняють внутрішню та зовнішню кровотечі.
Велика втрата крові та ускладнення, як наслідок можуть стати фатальними впродовж 6- 16 днів від дня прояви перших симптомів, але відповідний догляд та регідраційна терапія можуть значно знизити смертність пацієнтів.
На щастя, деякі фактори обмежують заразність Еболи, оскільки вона є вкрай небезпечною.
На противагу вірусам, які поширюються повітряно-крапельним шляхом, Ебола переноситься тільки через рідини такі як: слина,
кров, слиз, блювота чи кал.
Щоб поширюватись, вірусу потрібно передаватись від інфікованої людини до здорової через отвори в очах, роті та носі.
Та оскільки небезпечність захворювання зростає, навіть інфікована людина не є заразною, поки не проявляться симптоми хвороби.
Доки тривалість життя клітин Еболи становить декілька годин та переноситься вона через чхання та кашель, теоретично можна стверджувати, що випадки зараження відбулися через прямий контакт з небезпечно хворою людиною, а також з ризиком для життя медичних працівників, родичів та близьких друзів.
Попри жахливі наслідки, Ебола набагато менш небезпечна, аніж такі звичайні інфекції як кір, малярія та навіть грип.
Коли спалах епідемії стримано, вірус більше не існуватиме серед людей, допоки не відбудеться новий спалах епідемії.
Без сумніву, це дуже добре, проте в такому випадку Еболу важко дослідити.
Науковці вважають кажанів переносниками вірусу, але залишається невідомим, як вірус передається людям.
Тим не менш, країни, де відбувся спалах Еболи, страждають від поганої інфраструктури та санітарії, яка допомагає хворобі поширюватись.
Та бідність цих регіонів в поєднанні з порівняно низькою кількістю випадків, означає неготовність фармацевтичних компаній інвестувати в дослідження.
Втім, винайдено багатообіцяючі експериментальні ліки, уряд фінансує вдосконалення вакцини.
Станом на 2014 рік, ефективним та поширеним способом запобіганню поширення Еболи залишаються: ізоляція, санітарні умови, та проінформованість.