Як ми здолали смертельний вірус віспи
Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.
10 тисяч років тому в північно-східній Африці виник смертельний вірус.
Він поширювався повітрям, атакуючи клітини шкіри, кістковий мозок, селезінку і лімфатичні вузли своїх жертв.
У нещасних хворих розвивалися лихоманка і блювання, з’являлося висипання.
30 відсотків інфікованих людей помирали упродовж другого тижня хвороби, а ті, що вижили, залишалися з рубцями й шрамами до кінця свого життя.
Так з’явилася натуральна віспа.
У 1350 році до нової ери під час єгипетсько-грецької війни почалася перша епідемія віспи.
Єгипетські полонені поширювали віспу серед хеттів, що призвело до смерті їхнього короля і зникнення їхньої цивілізації.
Віспа підступно поширювалася по всьому світу.
Спочатку за допомогою єгипетських торговців, потім скрізь арабській світ хрестовими походами й, зрештою, з іспанськими й португальськими конкістадорами вона потрапила в Америку.
З тої пори натуральна віспа вбила мільярди людей, з яких від 300 до 500 мільйонів померли лише у 20 столітті.
Але віспа не є нездоланою.
Фактично, зниження захворюваністю на віспу почалося задовго до появи сучасної медицини, ще у 1022 році нової ери.
Як сказано в книзі під назвою "Правильне лікування віспи", буддистська черниця, яка жила у горах О-мей-шань, що в провінції Сичуань на півдні Китаю, роздрібнювала віспяні кірочки й вдувала порошок в ніздрі здорових людей.
Вона почала робити так після того, як помітила, що ті, кому вдалося вижити після віспи, ніколи не заражаються знову.
І її дивне лікування допомагало.
Ця процедура, звана варіоляцією, повільно розвивалася, і з 1700-х років лікарі брали вміст віспяних пухирців і вводили його здоровій людині через 4-5 подряпин на шкірі руки.
Цей метод був досить хорошим, оскільки вакциновані таким способом люди не хворіли.
Але він не був повністю надійним.
Близько 3% хворих все ж помирали в результаті цієї хвороби.
Так тривало доти, доки англійський лікар Едвард Дженнер не дізнався щось досить цікаве про доярок, що дозволило створити сучасний спосіб профілактики.
У 13-річному віці, коли Дженнер був учнем у сільського хірурга й аптекаря в Солсбері, поблизу Бристоля, він почув, як одна з доярок сказала: "Я не захворію на натуральну віспу, адже у мене була коров’яча віспа. Тож моє обличчя ніколи не стане віспуватим і спотвореним."
Коров’яча віспа — це шкірна хвороба, схожа на віспу, яка вражає корів.
Пізніше, ставши лікарем, він зрозумів, що жінка малу рацію.
Ті, хто хворів на коров’ячу віспу, не заражалися натуральною.
Віруси натуральної й коров’ячої віспи відносяться до однієї групи.
Але, коли вірус інфікує чужого хазяїна, наприклад, вірус коров’ячої віспи людину, він є менш небезпечним.
Тому Дженнер вирішив перевірити, чи можна використовувати вірус коров’ячої віспи для захисту людей від натуральної.
У травні 1796 Дженнер знайшов молоду доярку Сару Нельмз.
На її руці були свіжі виразки від коров’ячої віспи, яку вона підхопила від корови, на ім'я Квіточка.
Використавши матеріал з її пусток, він прищепив його Джеймсу Фіппсу, восьмирічному сину свого садівника.
Після кількох днів лихоманки й поганого самопочуття хлопчик одужав.
Через два місяці Дженнер знову заражає хлопчика, але цього разу матеріалом з виразки хворого на натуральну віспу.
І Джеймс не захворів.
Дженнер зробив висновок, що захист був цілковитим — його план спрацював.
Пізніше Дженнер використав вірус коров’ячої віспи ще на кількох людях, яких потім неодноразово інфікував натуральною віспою, довівши те, що вони стали несприйнятливими до хвороби.
За допомогою цієї процедури Дженнер винайшов вакцинацію проти віспи.
На відміну від варіоляції, при якій використовувався вірус натуральної віспи, при вакцинації використовувався безпечніший вірус коров’ячої віспи.
Медичне співтовариство, в той час таке ж обережне, як і в наші дні, довго розглядало його відкриття, перш ніж визнати.
Але, зрештою, вакцинація поступово біла прийнята, а варіоляцію заборонили в Англії з 1840-го року.
Після великих кампаній з вакцинації упродовж 19-го і 20-го століть Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) у 1979 році оголосила про ліквідацію віспи.
Дженнер назавжди увійшов в історію, як батько імунології.
Але слід пам’ятати й про доярку Сару Нельмз, і про корову Квіточку, і про Джеймса Фіппса, про всіх героїв історії вакцинації, які допомогли позбутися натуральної віспи.
