Що відбувається під час струсу мозку
Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.
Щорічно в Сполучених Штатах люди під час занять спортом і під час активного відпочинку отримують від 2,5 (двох з половиною) до 4 мільйонів струсів мозку.
Наскільки небезпечні усі ці струси?
Відповідь досить непроста, вона полягає в тому, як мозок реагує, коли щось вдаряє його.
Мозок складається з м'якої жирової тканини, яка за консистенцією нагадує желе.
Всередині своїх оболонок і жорсткої черепної коробки цей тендітний орган, як правило, надійно захищений.
Але раптовий поштовх може спричинити зміщення мозку і його зіткнення з твердою внутрішньою поверхнею черепа.
Але, на відміну від желе, мозкова тканина неоднорідна.
Вона складається з величезної мережі 90 (дев'яноста) мільярдів нейронів, які передають сигнали через свої довгі аксони для встановлення зв'язків по всьому мозку і контролюють наші тіла.
Через свою видовжену форму нейрони дуже тендітні, тому при ударі вони розтягуватимуться і можуть навіть розірватися.
Це не лише порушує їхню здатність обмінюватися сигналами, але і як тільки аксони починають руйнуватися після відриву, вони виділяють токсини, які викликають смерть інших нейронів також.
Цей ланцюжок подій викликає струс мозку.
Це пошкодження може проявлятися по-різному, викликаючи знепритомнення, головний біль, помутніння в очах, проблеми з рівновагою, зміни настрою і поведінки, порушення пам'яті, мислення і сну, а також прояви тривожності й депресії.
Кожен мозок відрізняється, са́ме тому люди переживають струс по-різному.
На щастя, в більшості випадків струси повністю виліковуються, і симптоми зникають впродовж кількох днів або тижнів.
Якнайбільше відпочинку і поступове повернення до діяльності дозволяють мозку відновитися.
Що ж стосується відпочинку, ви, ймовірно, чули, що вам не слід спати одразу після отримання струсу, тому що ви можете впасти в кому.
Це міф.
Допоки лікарі не стурбовані ймовірною наявністю більш серйозної черепно-мозкової травми, наприклад, крововиливу в мозок, жодних проблем, пов'язаних із засинанням одразу після струсу, не зафіксовано.
Іноді потерпілі від струсу можуть зазнати загального ураження організму — так звану контузію.
Люди з контузією можуть відчувати постійні головні болі, труднощі з навчанням, і поведінкові симптоми, які можуть впливати на їхнє особисте життя протягом декількох місяців або навіть років після травми.
Якщо ви продовжите грати після струсу навіть впродовж усього лиш кількох хвилин або ж повернетеся до спортивних тренувань занадто рано після струсу, це зробить вас більш схильними до розвитку контузії.
У деяких ви́падках струс мозку буває складно діагностувати, тому що симптоми розгортаються поступово з плином часу.
Це часто справедливо і для постійних неусвідомлених впливів, які є результатом несильних, в порівнянні зі струсом, ударів у голову.
Ця категорія травм не викликає симптомів, помітних одразу, але з часом може призвести до серйозних дегенеративних захворювань головного мозку.
Наприклад, футболісти, які неодноразово б'ють м'яч головою.
Використовуючи дифу́зно-тензорну МРТ, ми поступово дізнаємося, як ці удари впливають на мозок.
Цей метод дозволяє вченим виявляти великі пучки аксонів і спостерігати, як слабкі удари можуть змінити їхню структуру.
У 2013 році завдяки цій техніці дослідники з'ясували, що спортсмени, які найчастіше били м'яч головою, близько 1 800 (однієї тисячі восьмисот) разів на рік, мали пошкоджену структурну цілісність своїх пучків аксонів.
Ці пошкодження можна порівняти з тим, як рветься мотузка, у якій зношуються окремі волокна.
У цих спортсменів також були гірші результати в тестах короткочасної пам'яті.
Тож навіть якщо ніхто з них не постраждав від повноцінного струсу, ці неусвідомлені легкі удари з часом завдали вимірюваної шкоди.
Насправді дослідникам відомо, що численні повторні невеликі черепно-мозкові травми пов'язані з дегенеративним захворюванням мозку — хронічною травматичною енцефалопа́тією, або ХТЕ.
Люди з ХТЕ страждають від змін в настрої та поведінці, які починають у них проявлятися в 30-40 (тридцять-сорок) років, і супроводжуються проблемами з мисленням і пам'яттю, які в окремих випадках навіть призводять до деменції, тобто порушення когнітивних функцій.
Винуватцем цього є так званий тау-білок.
Зазвичай ці білки підтримують крихітні трубочки всередині наших аксонів — мікротрубочки.
Вважається, що повторні несильні удари пошкоджують ці мікротрубочки, викликаючи відокремлення і злипання тау-білків.
Ці групи білків порушують передачу сигналів і зв'язок вздовж нейрона і призводять до розриву з'єднань в мозку.
Як тільки тау-білки починають злипатися разом, вони спричинюють формування ще більше таких згустків, які продовжують поширюватися по усьому мозку, навіть після того, як удари припинилися.
Дані показують, що принаймні серед футболістів, 50-80% струсів мозку не реєструються і не лікуються.
Це пояснюється тим, що іноді важко сказати, що струс мозку взагалі відбувся.
Але також це часто стається через тиск або бажання продовжити гру, незважаючи на те, що із самопочуттям не все гаразд.
Це не лише перешкоджає відновленню.
Це також є небезпечним.
Наш мозок досить вразливий.
Він потребує нашого захисту від ушкодження, і нашої допомоги у негайному відновленні після завданої шкоди.
