Чи можемо ми пережити смерть Сонця
Сонцю приблизно 4,5 мільярди років й так само, як ви, чи я, воно старіє.
Усього через мільярд років Сонце розшириться настільки, що своїм теплом почне плавити земну поверхню.
Тож можуть земляне в який-небудь спосіб уникнути цієї неприємною події?
Чи можемо ми зберегти самих себе від неминучої смерті Сонця?
Звичайно, нікого з нас тут вже не буде, припускаючи, що ми не знайдемо ключ до вічного життя.
Але через мільярд років Сонце витратить водневе паливо у своєму ядрі, примушуючи водень горіти ближче до поверхні.
Підвищений рівень випромінювання випарує всю воду на Землі й створить тим самим міжнародну пустелю.
Перенесімося на п'ять мільярдів років.
Розпухле Сонце буквально почне плавити гори разом з усім життям на Землі.
Через 7,5 мільярдів років величезне Сонце, тепер вже червоний гігант, поглине Землю повністю.
Звучить безрадісно?
Тож, чи можемо ми уникнути цього гарячого жаху?
Виявляється, нашім найкращим вибором є так званий гравітаційний маневр, який ми використовуємо вже роками, але лише для запуску космічних кораблів у Сонячну систему.
Щоразу, як космічний апарат опиняється в безпосередній близькості до планети, гравітація захоплює його.
І якщо космічне судно наближається під правильним кутом, воно може використати планетарну швидкість, щоб катапультуватися далі в космос.
Ця додаткова енергія надходить від власної енергії руху планети навколо Сонця.
Але, як одного разу сказав Ньютон, будь-якій дії є рівна і протилежна протидія.
Космічний апарат використовує земну гравітацію для прискорення вбік Землі.
При цьому планета також отримує прискорення в напрямку космічного корабля.
Звичайно, маса космічного апарату мізерно мала, порівняно.
Тому запускається він дуже далеко, у той час, як планета зазнає незначних змін.
Але, якщо ми збільшимо космічний корабель, або використаємо астероїд, то можливо зсунути земну орбіту далі від Сонця.
Це потребуватиме мільйони років, і включатиме в себе величезні об'єкти, що пролітатимуть дуже близько, але щоб не зіткнутися з Землею.
І, агов, у нас є цілий мільярд років!
Це може здатися нереальним, але це вже відбувається.
9 жовтня 2013 Земля використовувалася для гравітаційного маневру апарату Юнона, який відправився до Юпітера.
Коли Юнона пролітала на висоті 560 кілометрів, вона використала земну гравітацію як рогатку, щоб збільшити свою швидкість на 7,3 кілометра на секунду.
Вплив на Землю буде незначним.
У 2016-му Юнона досягла Юпітера і досліджує його, допомагаючи розкрити багато нових загадок нашої Сонячної системи.
Для того, щоб перемістити Землю протягом мільярда років, нам знадобиться одна зустріч кожні 6 тисяч років з об'єктом масою 10 в дев’ятнадцятій степені кілограмів.
Тобто одиниця з дев’ятнадцятьма нулями.
Приблизно таку масу має стокілометровий астероїд.
В проміжку між зустрічами астероїд прискорюватиметься Сонцем, летітиме до Юпітера, чия гравітація відправить його назад до Землі.
Це довга міжпланетна гра в м'яч.
За мільйони років це відсуне орбіту Землі на комфортні 225 мільйонів кілометрів від Сонця.
І навіть, якщо ми зможемо здійснити це з сьогоднішніми технологіями, то все одно ризикуємо.
По-перше, ми можемо втратити Місяць, що може призвести до жахливих катаклізмів.
Не кажучи вже, що обертання Землі може пришвидшитеся, і, як наслідок, доба може вкоротитися до однієї години.
Орбіти навколишніх планет, наприклад нашого нового сусіда Марса можуть дестабілізуватися.
І, знаєте що, астероїд може випадково зіткнутися із Землею.
Але, можливо, ми мусимо ризикнути, щоб дати нашим нащадкам, планеті, і усьому життю на Землі додатково кілька мільярдів років.
