Чому під землею гаряче

Земля — третя від Сонця планета Сонячної системи, єдина планета, на якій відоме життя, домівка людства.

Ще у середньовіччі шахтарі стали помічати, що, чим далі вони заглиблюються в землю, тим тепліше ставало.
Хтозна, що вони думали про це тепло.
Але фізик лорд Кельвін, відомий температурною шкалою, мав теорію: Земля почала своє існування гарячою, і охолола з тої пори, як печена картопля, вийнята з печі.
Більш того, Кельвін був упевнений, що ця ідея дозволить йому визначити вік нашої картоп... - планети.
Уявіть, що ми вийняли дві недавно запечені картоплини з морозилки — одна була там всього хвилину, а інша — пів години.
Та, що була там одну хвилину, як і раніше, буде відчуватися гарячою, в той час, як картоплина, що була в камері пів години, охолола б зовні значно сильніше.
Ви повинні були б просунутися до центру картоплини, щоб відчути тепло, яке там залишилося.
Таким чином, ви можете сказати, як давно була спечена картоплина, просто відчуваючи, наскільки тепло прямо під її поверхнею.
Саме це і зробив Кельвін — тільки для Землі.
З науковою точністю.
Він узяв температурні показники з копалень, підставив їх у свої розрахунки й отримав ..... 20 мільйонів років.
Це значення, звісно ж, дуже, дуже далеке від істини — так чи інакше, високі температури прямо під поверхнею Землі зробили, для Кельвіна, усе схожим на те, що наша планета була ніби щойно зі своєї космічної печі, тоді як ми знаємо, що вік Землі чотири з половиною *тисячі* мільйонів років.
Помилку Кельвіна зазвичай пов'язують з тим, що він не знав про радіоактивність, яка створює багато тепла в земному ядрі та допомагає зберегти планету теплою.
Але тепло від радіоактивного розпаду передається настільки повільно через тверду породу, що, приймаючи радіоактивність в розрахунок, ми лише покращуємо оцінку Кельвіна ... на мізерну величину.
Кельвін серйозно схибив, коли розглядав Землю, як печену картоплину — тобто як тверде тіло, через яке тепло поширюється дуже повільно.
Земна мантія — товстий шар між корою і ядром — вона головним чином, тверда, але не жорстка.
Фактично, найближча до розплавленого зовнішнього ядра порода настільки гаряча, що вона стає трохи пластичнішою — схожою на теплий віск.
І, як гаряче повітря над свічкою, нагріта гірська порода підіймається конвекційними потоками протягом мільйонів років, поширюючи тепло більш рівномірно по всій планеті.
Це перемішування переносить величезні кількості тепла від ядра до кори, живлячи вулкани, і, можливо, воно допомагає керувати тектонікою плит, нагріває стволи шахт до температур, які роблять Землю такою, ніби вона щойно з космічної печі...
Незважаючи на те, що це не так.