Чи повинні ми шукати життя у Всесвіті

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Астрономи відкрили тисячі планет, що обертаються поза Сонячною орбітою.
Вони різних розмірів, на різних орбітальних дистанціях від їхніх зірок.
Найближча з них за трильйони кілометрів звідси.
Навіть найбільші є лише розмитими плямами в полі бачення найпотужніших телескопів.
Та якщо одна із цих планет за розміром близька до Землі, а орбіта її не близько, і не далеко до її батьківської зірки, вона може бути достатньо твердою та теплою, щоб мати океани й, можливо, життя.
Астрономи відкривають ці потенційно населені планети, щоразу дивуючись.
Чи можуть ці віддалені світи мати умови для життя?
Чи навіть вміщати живу цивілізацію?
Питання, чи ми єдині у всесвіті, має відповідь?
Але, почекайте.
Можливо, нам спершу варто поставити інше питання.
Чи варто намагатись дізнатись, чи ми єдині у всесвіті?
Якщо ми знайдемо сліди життя у цих маленьких віддалених світах, чи варто контактувати з істотами, які, можливо, там живуть?
Чи це розумно?
Три десятиліття тому НАСА вирішило, що так.
Вояджери 1 та 2 були запущені в 1977 році для дослідження планет-гігантів у Сонячній системі.
Кожен космічний корабель віз золотий фонографний диск, капсулу часу, яка містила підказки та повідомлення для розповіді про історію людської цивілізації.
Зміст цих позолочених мідних дисків був вибраний комітетом під керівництвом американського астронома та автора Карла Сагана.
Вони містили близько ста зображень та ряд звуків зі світу природи: шум океанських хвиль, грім, голоси птахів та китів.
Запис також містив музику з багатьох різних часових проміжків та культур, привітання на 55-ти мовах та повідомлення від президента США та генерального секретаря ООН.
Вони містили також карту.
Кожен золотий запис показує місцезнаходження Сонячної системи по відношенню до чотирнадцяти пульсарів.
Їх точні унікальні частоти були вказані для того, щоб розумні позаземні форми життя могли скористатись ними, аби знайти Землю.
Через багато років відомий фізик Стівен Хокінг сказав, що вказувати шлях до нашої планети інопланетянам було помилкою.
Хокінг запідозрив, що будь-яке позаземне життя, ймовірно, не буде складнішим за мікроби, але попередив, якщо розвинутий вид інопланетян відвідає Землю, то це обернеться такою ж катастрофою, як і прибуття Христофора Колумба для корінних американців.
Тим часом золоті диски продовжують свою подорож.
В 1990 році обидва Вояджери пройшли повз орбіту Плутона.
Вояджер 1 увійшов у міжзоряний простір у 2012 році й досягне найближчої зоряної системи через 40 000 років.
Якщо якийсь космічний корабель зустріне позаземну форму життя, то існує ймовірність, що вони зможуть розшифрувати золоті диски та одного дня прибути на нашу планету.
Це справдиться, якщо то буде набагато розвиненіша технологічно цивілізація.
Це життя може бути доброзичливим, можемо на це сподіватись, якщо люди одного дня зможуть подорожувати у космосі.
Але може бути й ворожим.
Пошуки планет з потенційним життям — це погляд у прірву.
Навряд, чи ми маємо докладні знання про еволюційні стадії, духовне життя, характер, чи наміри первісної форми життя, яку ми знайдемо.
Тож звертати наш погляд назовні — ризиковано.
Ми ризикуємо всім у житті.
Та більшим ризиком може бути не досліджувати, заперечувати результати перших відкриттів, які окреслювали наш власний вид.
Ми всі народжені допитливими щодо світу та всесвіту.
Іти за своєю допитливістю — одне з найбільших людських досягнень.
Можливо, нам є куди розширювати кордони, за умови, що одночасно із запалом ми плекатимемо іншу найкращу якість людства: надію.