Палеонтологи регулярно знаходять скам'янілі кістки динозаврів, а іноді й відбитки ніг або доісторичні панцири. У рідкісних випадках дослідники навіть виявляли відбитки шкіри чи пір'я. Але скам'янілі клітини? Довгий час вважалося, що збереження біологічних структур на такому мікроскопічному рівні неможливе. Однак природа знову довела протилежне.
У дослідженні, опублікованому в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences (PNAS), міжнародна команда палеонтологів підтвердила наявність неушкоджених біомолекул та мінералізованих еритроцитів в останках динозавра, який жив 115 мільйонів років тому. Хоча попередні дослідження припускали подібні результати, це дослідження є першим, яке хімічно ідентифікує гем, компонент крові, відповідальний за транспорт кисню.
"Це справді чудове відкриття", — сказала співавтор дослідження Клайті Грайс, хімік з Університету Кертіна в Австралії. "Ці результати ставлять під сумнів давню думку про те, що певні біомолекули, такі як гемоглобін, не здатні зберігатися протягом таких тривалих періодів."
Докази були виявлені у скам'янілих кістках кінцівок молодого екземпляра Aratasaurus museunacionali. Цей ранньокрейдовий теропод, останки якого були виявлені у 2008 році, мешкав на території сучасної північно-східної Бразилії. Судячи зі скам'янілостей, динозавр мав понад 3 метри завдовжки та важив приблизно 34 кілограми; враховуючи молодий вік екземпляра, можна припустити, що дорослі представники цього виду були ще більшими.
Ретельно досліджуючи тонкі зрізи скам'янілостей, палеонтологи виявили молекулярні компоненти мінералізованих еритроцитів, а також складну сполуку — оксид марганцю — відому як гаусманіт. Ця речовина сприяла збереженню клітинних структур гему — кільцеподібної молекули, що містить залізо та є компонентом багатьох білків, зокрема гемоглобіну. Гаусманіт також допоміг зберегти інші біомолекули, присутні в крові, такі як амінокислоти, що входять до складу колагену. За словами авторів дослідження, такий високий рівень збереження був можливий завдяки швидкому похованню останків у середовищі, багатому на мікроорганізми, але бідному на кисень.
Як зазначають Клайті Грайс та її колеги, це відкриття має значні наслідки для розвитку молекулярної палеонтології. Подальші дослідження можуть допомогти поглибити наше розуміння еволюції крові, метаболізму динозаврів та рівня активності стародавніх тварин. Той факт, що таке збереження можливе, може мати наслідки далеко за межами Землі. Якщо такі тендітні біомолекули можуть виживати у вигляді скам'янілостей протягом мільйонів років у суворих умовах, можливо, що подібні сліди життя можуть існувати деінде у Всесвіті.
