Мозкові сигнали можуть показати, коли людина готується збрехати, ще до того, як вона скаже хоча б слово. Нещодавнє дослідження, опубліковане у журналі NeuroImage, вивчає, як мозок готується до лжі. Результати показують, що навіть просте настроювання на брехню потребує певних розумових зусиль, які можуть бути знайдені датчиками.
Наука про виявлення брехні має довгу та складну історію. Традиційні методи, такі як поліграф, який вимірює фізичні ознаки стресу, піддавалися широкій критиці за свою ненадійність. В останні роки дослідники все частіше звертаються до методів нейровізуалізації у пошуках об'єктивніших індикаторів обману.
Більшість цих попередніх робіт була зосереджена на мозковій активності, що відбувається під час самого акта брехні. Однак у повсякденних ситуаціях люди часто подають тонкі попереджувальні сигнали перед тим, як збрехати. Поставлене питання спонукає мозок підготувати оманливу відповідь ще до того, як будуть вимовлені будь-які слова. Цей підготовчий етап отримав відносно мало наукової уваги.
Дослідники поставили перед собою завдання визначити, чи підготовка до брехні залишає помітні сліди в мозковій активності. Вони хотіли дізнатися, чи можуть ці сигнали зрештою сприяти розробці нових підходів до виявлення обману. Команда також прагнула створити більш реалістичний експериментальний сценарій, ніж у багатьох попередніх дослідженнях, вивчаючи брехню про особисту інформацію, а не про довільні теми, такі як меблі.
Дослідницька група під керівництвом Емелі Вольц із Боннського університету набрала 32 учасники для експерименту. Учасники носили шапочку з датчиками, які реєстрували електричну активність їхнього мозку під час виконання завдання на обман. Їм показували ключові слова, такі як «походження» або «адреса», які вказували на категорію особистого питання.
Кожному учаснику було призначено одну категорію, щодо якої йому було наказано брехати, тоді як у всіх інших питаннях він відповідав правдиво. Наприклад, учасник, якому було призначено категорію «походження», міг побачити твердження «Країна народження = Німеччина?» і повинен був відповісти «так», навіть якщо твердження було хибним. Підказка з'являлася за дві з половиною секунди до питання, надаючи час на підготовку обманної відповіді. У двох блоках випробувань чверть підказок вимагала брехні, інші — правдивості.
Дослідники виявили, що сигнали, що вказують на майбутню брехню, викликали явні та вимірні зміни в активності мозку до появи питання. Декілька нейронних маркерів, пов'язаних з увагою та підготовкою, ставали більш вираженими після появи сигналів, що вказують на брехню. Посилювалися сигнали мозку, пов'язані з перемиканням уваги, глибшою когнітивною обробкою та передчуттям події.
Водночас знижувався альфа-ритм, патерн активності мозку, що часто асоціюється зі станом нейронного спокою. Це зниження показує, що мозок мобілізував когнітивні ресурси для обробки вищих розумових навантажень, пов'язаних з обманом. Автори дійшли висновку, що ці результати демонструють «посилену мобілізацію когнітивних ресурсів у період, що передує обману», наголошуючи на потенційній користі вивчення фази підготовки, а не лише самого акту брехні.
Команда також досліджувала, чи можуть ці нейронні сигнали визначити, про яку категорію особистої інформації кожен учасник мав збрехати. Використовуючи комбінацію трьох найбільш інформативних показників, дослідники правильно визначили категорію брехні для 24 із 32 учасників. У семи випадках результати були непереконливими, і система допустила лише одну неправильну класифікацію. Це дозволяє припустити, що підготовчі сигнали мозку містили значну інформацію, що може допомогти у створенні майбутніх методів виявлення брехні.
При інтерпретації цих результатів слід враховувати низку обмежень. Наприклад, учасникам було вказано, коли слід брехати, а не вибирати, чи брехати їм спонтанно. Така організація експерименту робить завдання менш репрезентативним щодо реального обману, де люди самі вирішують, говорити правду чи ні.
