Згідно з новим дослідженням, опублікованим у журналі Національного інституту раку, поширений протиблювотний препарат, який використовується під час хімієтерапії, може не лише полегшити дискомфорт, але й продовжити життя жінкам з агресивним раком молочної залози, знижуючи ризик смерті в деяких випадках до 39%.
Нудота і блювання – дуже поширені побічні ефекти хімієтерапії, які можуть суттєво вплинути на якість життя. На щастя, є ефективні препарати, які можна призначати одночасно з хімієтерапією для зниження ризику цього неприємного побічного ефекту.
Нове дослідження, проведене австралійським Університетом Монаша та Норвезьким інститутом громадської охорони здоров'я (NIPH), показало, що застосування одного з таких препаратів, апрепітанта, під час хімієтерапії раку молочної залози було пов'язане зі зниженням ризику поширення раку та ризику смерті від нього у майбутньому.
«Дуже мало відомо про те, як і чому застосування апрепітанту може впливати на довгострокові результати виживання жінок із раком молочної залози. Саме тому ми вирішили вивчити, чи може його застосування під час хімієтерапії бути пов'язаним з результатами виживання у великій популяційній когорті жінок з раком молочної залози на ранній стадії», - сказав доктор Есон Чанг з Інституту фармацевтичних наук Монаша (MIPS).
Апрепітант належить до класу препаратів, званих антагоністами рецепторів нейрокініну 1 (NK1R). Він діє, блокуючи дію сигнальних молекул у головному мозку, званих нейрокінінами субстанції P, які викликають нудоту та блювання. Була виявлена його ефективність у лікуванні гострої та відстроченої нудоти та блювання, викликаних хімієтерапією. Попередні дослідження показали роль субстанції P та системи NK1R у прогресуванні раку молочної залози.
Для цього спостережного дослідження дослідники використали дані реєстру охорони здоров'я Норвегії, отримані від 13 811 жінок із діагнозом інвазивний рак молочної залози на ранній стадії в період з 2008 по 2020 рік. Усі жінки отримували хімієтерапію та протиблювотні препарати. Особлива увага приділялася віддаленому безрецидивному виживанню (DDFS), тобто часу до поширення раку (метастазування) або смерті пацієнтки, та виживаності, специфічної для раку молочної залози (BCSS), тобто часу до смерті, спричиненої саме раком молочної залози. Вважалося, що жінки приймали апрепітант, якщо вони отримували хоча б один рецепт на препарат протягом одного року після встановлення діагнозу раку. Використовуючи статистичні моделі, дослідники порівняли результати виживання між приймаючими та не приймаючими апрепітант, з урахуванням таких факторів, як вік, стадія раку, підтип раку, тип хімієтерапії та застосування інших протиблювотних препаратів, включаючи ондансетрон та дексаметазон.
Вони виявили, що застосування апрепітанту було пов'язане з покращенням виживання, з передбачуваним зниженням ризику метастазування або смерті на 11% та зниженням ризику смерті від раку молочної залози на 17%. Найбільший ефект спостерігався при нелюмінальних типах раку молочної залози, HER2-клітинному раку молочної залози та, зокрема, тричі негативному раку молочної залози (ТНРМЗ). У жінок з ТНРМЗ застосування апрепітанту було пов'язане зі зниженням ризику метастазування на 34% та зниженням ризику смерті від раку молочної залози на 39%. На частку ТНРМЗ припадає близько 10–15% усіх випадків раку молочної залози, і це агресивна форма, яка, як правило, росте і поширюється швидше за інші типи.
Дослідники не спостерігали статистично значущого покращення виживання при гормон-рецептор-позитивному (люмінальному) раку молочної залози, підтипах, що характеризуються наявністю ER або PR на ракових клітинах. Спостерігалася залежність між дозою та реакцією, при цьому більш тривале застосування апрепітанту асоціювалося з більш сприятливими наслідками. Застосування протягом 12 днів призводило до зниження ризику рецидиву раку або смерті від раку молочної залози до 42%.
"Як правило, апрепітант приймають протягом перших трьох днів хімієтерапії", - сказав Чанг. «Враховуючи зв'язок між апрепітантом і поліпшенням результатів лікування раку, виявлений у даному дослідженні, ми запитуємо, чи не буде спостерігатися ще вище виживання, якщо більш тривале застосування апрепітанту враховуватиметься в режимі дозування».
Дослідження мало обмеження. Пацієнти, які приймають апрепітант, частіше отримували інтенсивні режими хімієтерапії. Хоча статистичні моделі, що використовуються, були скориговані з урахуванням цього, залишкові фактори все ще можуть бути присутніми. Наявність рецепта на апрепітант не гарантує, що препарат дійсно приймався. Виживання відстежувалося тільки через рік після встановлення діагнозу, що виключає ранні смерті й може призвести до деякого зміщення результатів. Деякі пацієнти, які не приймали апрепітант, використовували споріднений антагоніст NK1R, що потенційно послаблювало ефект, що спостерігається. Оскільки дослідження є спостережливим і не включає рандомізований розподіл груп лікування, воно не може довести причинно-наслідковий зв'язок.
Однак, якщо його ефекти будуть підтверджені в рандомізованих дослідженнях, апрепітант може бути повторно використаний як протиракова терапія, не тільки для профілактики нудоти, але і як додаткова терапія для поліпшення виживання, особливо при підтипах раку високого ризику, таких як ТНРМЗ. Дослідження також відкрило шлях для подальшого вивчення антагоністів NK1R та їх ролі у біології пухлини.
«З огляду на результати цього дослідження вкрай важливо глибше вивчити ці зв'язки. Тепер нам потрібно краще зрозуміти, чому ці асоціації проявилися, і тому ми зможемо оцінити, як це може вплинути на призначення та дозування препаратів у майбутньому», — заявив д-р Едоардо Боттері, провідний автор дослідження і фармакоепідеміолог з Норвезького онкологічного регістру при Національному інституті охорони здоров'я.
