Чому землетруси так важко передбачати
Привіт, це ХвилинаЗемлі.
Сильні землетруси відбуваються в Сан-Франциско принаймні один раз на 100 років.
У нас є свідчення щодо них за кілька століть.
Тож мешканців Сан-Франциско в найближчі 100 років, ймовірно, очікує черговий великий землетрус.
Але ми не можемо точно передбачити, коли саме відбудеться землетрус.
Наразі, все, що ми можемо зробити - це побудувати сейсмостійкі будинки та встановити сейсмічні датчики.
Підземні сейсмічні хвилі, які рухаються з епіцентру землетрусу, поширюються в надрах Землі у 8 разів швидше ніж руйнівні поверхневі хвилі.
Тож виявлення підземних хвиль може дозволити завчасно попередити населення.
Цього часового інтервалу може бути достатньо, або перекрити газопроводи, зупинити потяги й знайти укриття.
Але не для того, щоб встигнути покинути місто.
Для безпечної евакуації людей через стихійні лиха завчасність не повинна бути надто короткою, чи охоплювати надто широке часове вікно.
На думку експертів зі стихійних лих дві доби - це найкращий період.
Але, якщо ми хочемо мати можливість передбачати землетруси з такою точністю, нам потрібно набагато більше знати про те, як вони відбуваються.
Ми спробували розглянути минулі землетруси й проаналізувати події, що відбувалися за кілька днів до самих землетрусів, такі, як невеликі багаторазові поштовхи, вивільнення значних кількостей газу радону, зміни в магнітному полі й навіть дивну поведінку тварин, щоб з'ясувати, чи були згадані факторами передвісниками майбутнього землетрусу.
Але часто ці речі відбуваються без наступних землетрусів, а землетруси часто стаються без цих речей.
Тож нам досі не вдалося знайти жодного надійного передвісника.
Інший підхід полягає в тому, щоби побудувати точну модель землі під нашими ногами.
Нам відомо, що через взаємодію тектонічних плит накопичена в них тектонічна енергія іноді вивільняється у формі землетрусу.
Якби у нас була справді була хороша модель, а також надійні вимірювання сил на стиках плит, ми, ймовірно, могли б передбачити коли й де відбудеться землетрус.
Але плити часто мають товщину понад 25 кілометрів, а це удвічі глибше ніж людям вдалося пробурити.
Тож опустити на потрібну глибину обладнання для моніторингу буде досить важко.
Ми створюємо мінірозломи в лабораторіях, щоб краще зрозуміти сили, що виникають при рухах плит, а також щоби допомогти визначити надійність способів вимірювання сил з поверхні Землі.
Але для того, щоб випробувати наші моделі, нам потрібно порівняти їх зі справжніми великими землетрусами, які, як ми згадували, відбуваються не так уже і часто.
На щастя для дослідників деякі океанські розломи достатньо сейсмічно продуктивні й часто викликають великі, але відносно безпечні землетруси, даючи нам регулярний спосіб калібрування та точного налаштування наших моделей.
Одна важлива річ, яку вони допомогли нам дізнатися, полягає у тому, що взаємодії між сегментами розломів насправді важливі.
Наприклад, коли цей сегмент зміщується, то він цим підвищує ймовірність того, що зсунеться і сусідній сегмент, дозволяючи нам передбачувати, де відбудеться наступний землетрус.
В деяких випадках ми можемо передбачити такі події за кілька років.
У порівнянні з періодом у 100 років це дійсно хороша точність.
Але все ж залишаються дві великі проблеми.
По-перше: ці океанські розломи відносно прості, тому нам однаково доведеться з'ясовувати, як застосувати те, що ми від них дізналися на складніших розломів, як той, що неподалік від Сан-Франциско.
По-друге: навіть якби ми могли це зробити, то все одно були б далекі від дводенного передбачення.
Надаль, існуючі методи, мабуть, не допоможуть нам досягти такої завчасності.
Нам потрібний потужний зсув в дослідженнях.
