Чи існує час насправді

Час — одне з основних понять фізики і філософії, одна з координат простору-часу, вздовж якого протягнуті світові лінії фізичних (матеріальних) тіл.

Увага: Через позицію правовласника щодо вмісту дане відео українською було видалене з Ютуб каналу "Цікава наука". Ви зможете знайти його на Толоці.

Найстаріший спосіб виміру часу — спостереження за циклами природи, зміною дня та ночі та пір року для укладення календаря.
Більш точні прилади, такі як сонячний годинник чи механічний, зрештою з'явились та розділили час на більш зручні відрізки.
Та що саме ми вимірюємо?
Чи час фізично існує, чи він тільки в нашій голові?
Спершу відповідь видається очевидною, звісно, час існує, він постійно навколо нас, і важко уявити всесвіт без нього.
Але наше розуміння часу ускладнилось, і все завдяки Айнштайну.
Його теорія відносності каже, що час минає для всіх, але не завжди з однаковою швидкістю у різних ситуаціях, як для тих, що подорожують зі швидкістю світла, або у випадку обертання навколо гігантської чорної діри.
Айнштайн підтвердив тягучість часу, поєднуючи його з простором, аби визначити часопростір, який може вигинатись, одночасно будучи стабільним та передбачуваним.
Теорія Айнштайна підтвердила, що час переплетений з матерією всесвіту.
Але є одне велике питання, яке теорія не вирішує: чому ми не можемо рухатись крізь простір у будь-якому напрямку, лише крізь час і лише в одному напрямку?
Неважливо, що ми робимо, минуле завжди вперто залишається позаду.
Це називається стрілою часу.
Коли крапля харчового барвника падає в склянку з водою, ми інстинктивно знаємо, що барвник розпливеться, зрештою заповнюючи стакан.
Уявіть все у зворотному порядку.
Ми б сказали, що час йде назад.
Ми живемо у всесвіті, де барвник розчиняється у воді, а не у світі, де він збирається докупи.
У фізиці це описується як другий закон термодинаміки, який каже, що системи входять в стан неспокою, або ентропії, час від часу.
Системи в нашому всесвіті рухаються між порядком та хаосом, і ця властивість всесвіту визначає напрямок стріли часу.
Якщо час є такою основною властивістю, він має бути в найважливіших рівняннях, які описують всесвіт, чи не так?
У нас є два набори рівнянь, які керують у фізиці.
Загальна відносність описує поведінку великих об'єктів, в той час, як квантова фізика пояснює дуже малі.
Однією з цілей теорії фізики за останні півсторіччя є поєднати цих двох в одну основоположну "теорію всього".
Було багато спроб, хоча жодна не доведена, щодо трактування часу по-різному.
Досить дивно, але один з претендентів зазначив, що рівняння Вілера-ДеВітта зовсім не бере до уваги час.
Як усі сучасні теорії про все, це рівняння є гіпотетичним.
Але як мисленнєвий експеримент, як це чи як рівняння, виведене нашвидкуруч, виявляється істинним, чи означатиме воно, що час не існує на найбазовішому рівні?
Чи може час бути ілюзією, яка провокується скінченністю шляхів, якими ми сприймаємо всесвіт?
Ми ще не знаємо, але, можливо, ми неправильно про це думаємо.
Замість запитувати, чи час існує як основоположна властивість, може, він існує, як те, що з'являється.
Нові особливості, це те, що не існує в часточок системи поодинці, але наявне в системі в цілому.
Кожна молекула води не має припливу, але океан має.
Фільм створює зміни крізь час, використовуючи серії нерухомих картинок, які переходять одна в одну, безперервно змінюючись.
Перемикаючись між картинками досить швидко, наш мозок сприймає потік часу через послідовність нерухомих зображень.
Не самостійна схема фільму змінюється, чи вміщує плинність часу, а це властивість, яка виходить з того, як частинки переплетені.
Рух справжній, але він - ілюзія.
Чи може фізика часу бути такою ж ілюзією?
Фізики все ще досліджують ці та інші питання, отож ми ще далекі від повної відповіді.
Принаймні зараз.