Ілюзія гір і долин
Ось високогірне плато на Марсі, що височіє над навколишнім ландшафтом.
Або ж, можливо, це система долин і каньйонів, що прорізали навколишні рівнини?
А ось інший приклад.
Це зображення вирізане в дереві, чи виступає назовні?
Це приклад оптичної ілюзії, своєрідної помилки нашого зорового сприйняття.
Як і у відомій ілюзії качки-кролика нам іноді важко сприймати обидві сторони цих ілюзій.
Тож давайте спробуємо ще одну.
Це — мережа плато на Землі, чи Великий каньйон?
Це приклади багатоетапної перцептивної ілюзії, яка часто виникає при перегляді затінених рельєфних карт, або аеро- чи супутникових фотографій земної поверхні.
То, чому ж ми іноді бачимо ці особливості такими, що виступають із зображення?
А іноді бачимо їх як врізані або втиснуті у зображення?
Існує, по суті, дві причини.
Перша: той факт, що на поверхні Землі Сонце завжди розташоване вище горизонту.
І друга: дивна симетрія світла і тіней.
Гаразд, якщо ви виросли на Землі, то ви звикли до того факту, що світло, в основному, приходить згори.
Я маю на увазі, що Сонце завжди над головою, і воно освітлює речі згори, або одночасно згори та збоку, але ніколи не з під горизонту.
А це означає, що тіні практично завжди розташовані на нижній частині об’єктів.
Це настільки узвичаїлось в нас і в нашій культурі, що релігії говорять про падіння вниз — у темряву, і сходження вгору — до світла.
Західне мистецтво демонструє верхнє ліве освітлення як негласне правило.
Це ж ми бачимо в дизайні комп’ютерного інтерфейсу.
І на міжнародній космічній станції світло падає з одного боку, щоб допомогти невагомим астронавтам мати постійне відчуття напрямків вгору і вниз.
І тенденція вважати, що тіні внизу, а світло зверху, дає нашому мозку спосіб сприймати тривимірність об’єктів лише на основі розташування їхніх тіней.
Якщо у стіні є виступ, то тінь буде на нижній його частині.
Якщо у стіні є заглибина, то тінь, утворена її нависаючою частиною, буде розміщена зверху.
В загальних рисах, коли ми не маємо іншого контексту, і бачимо тіні на нижній частині об’єкта, то сприймаємо цей об’єкт опуклим, а коли ми бачимо тіні на верхній частині об’єкта, то сприймаємо його увігнути, або втиснутим.
Але в природі існує сувора симетрія.
Увігнута поверхня, освітлена з одного боку, може відкидати майже ідентичні тіні, як і опукла поверхня, освітлена з іншого боку.
Виступ, освітлений згори, має тінь на нижній частині, але і заглибина, освітлена знизу, також має тінь внизу.
Через що легко переплутати заглибину, що освітлена знизу, і виступ, освітлений згори.
Так само гірській хребет, освітлений зі сходу, відкидає тіні на своїх західних схилах.
Тоді як, освітлена з заходу долина, також має тіні на своїх західних схилах.
Це не проблема, коли ви стоїте поруч з горою, або долиною.
Але, при погляді з достатньо великої висоти, наш мозок буде змушений для визначення увігнутості чи опуклості ландшафтних особливостей використовувати тіні.
Таким чином, ми будемо схильні розглядати ці географічні особливості як гори, коли тіні розташовані внизу, і як долини, коли тіні розташовані зверху.
Це, звісно, буде правильно лише тоді, коли світло падає з верхньої частини зображення.
Фактично, ілюзія гір, або долин настільки сильна, що затінені рельєфні карти північної півкулі зазвичай показують світло, що іде з півночі, звідки Сонце, насправді, ніколи не світить у більшості цих місць.
Картографи більш ніж готові пожертвувати правильним положенням Сонця задля забезпечення точної передачі географічних особливостей на карті.
І це добре, що вони так роблять.
Насправді, я вирішив зробити це відео, коли дивися на карту з протилежного боку стола, і мій мозок думав, що всі долини — це гори, а гори — це долини.
Мені довелося встати, провітрити мізки, та тоді обійти стіл, і лише тоді мені вдалося змусити гори й долини помінятися місцями в моїй голові.
Тому, якщо ви збентежені тим, що карта, чи супутникова фотографія на вигляд дивна, спробуйте повернути її на 180 градусів, щоб сприйняти рельєф правильно.
